Тема 4. Право Європейського Союзу як унікальна правова система

1. Поняття та характер права Європейського Союзу

Право Європейського Союзу (англ. European Union Low) – самостійна правова система, яка виникла в результаті розбудови «єдиної Європи».

Будучи інтеграційним за своїм характером, право ЄС вводить єдині правила поведінки громадян і організацій у багатьох сферах їх життя, закладаючи тим самим юридичні основи для створення «якомога більш тісного союзу народів Європи» (ст.1 Договору про ЄС). Саме в нормах цієї правової системи закріплені принципи єдиного внутрішнього ринку ЄС і правовий режим єдиної валюти євро, статус європейських інститутів (Європейський парламент, Комісія, Рада ЄС та ін.), умови і порядок видачі європейського ордера на арешт, єдиної «шенгенської» візи тощо.

Договір про Європейський Союз сформував потрійну структуру ЄС, яка складається з трьох стовпів: перший стовп – це Європейські Спільноти, другий складається зі Спільної зовнішньої політики та політики безпеки (СЗППБ), а третій – це Співробітництво у сфері юстиції і внутрішніх справ.

Таким чином, право Співтовариства є частиною права ЄС, але лише його можна вважати «наднаціональним правом». Частина ж права ЄС , що регулює співробітництво держав-члені в ЄС у межах другої та третьої опор , є правом міждержавної співпраці. Ці законодавчі акти не мають прямої дії у внутрішньому законодавстві держав-членів і залежать від процедури національної імплементації. ЄСП не має, за деякими винятками, юрисдикції щодо вирішення спорів з питань, які належать до другої та третьої опор. Проте право першої опори, тобто право Співтовариства, є повністю інтегрованим у правові системи держав-членів ЄС. Здебільшого норми права Співтовариства мають пряму дію та верховенство над національним законодавством держав-членів.

Зазначимо, що деякі галузі у сфері юстиції та внутрішніх справ були передані Амстердамським договором під обмежену юрисдикцію Європейського суду, який, наприклад, за згоди країни-члена, може винести вирок. Крім того, Європейський суд має право контролювати рамкові рішення та рішення, запропоновані країною-членом чи Комісією. Також він розглядає суперечки між країнами-членами, суперечки між Комісією та країнами-членами в справах, що стосуються третього стовпа.

Постійне розширення складу ЄС і території на якій діє його правова система, привело до того, що право ЄС все більше називають європейським правом, а сам Союз – Європою. Подібна термінологія є більш лаконічною, але не точною, так як виключає із Європи країни, які не є державами-членами Союзу (Україна, Швейцарія, Норвегія та ін.). Тому часто розрізняють поняття «європейське право» sensu largo (у широкому значенні) та sensu stricto (у вузькому значенні). У широкому значенні – це міжнародний правовий порядок європейських організацій, до яких належать не лише ЄС та Європейські Спільноти, але й ОБСЄ, Рада Європи, ЕФТА, а також ЗЄС. У вузькому значенні – це право, пов'язане з діяльністю ЄС та Європейських Спільнот.

На відміну від правових систем окремих держав право ЄС розповсюджує свою дію на територію 28 держав-членів.

З метою підкреслити своєрідність права ЄС і його відмінність від класичних правових систем (внутрішньодержавного чи міжнародного) права в науковій літературі його часто характеризують як наднаціональне (наддержавне) право.