9. Дати визначення понять «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість».

Людина – біосоціальна істота, яка володіє членороздільною мовою, свідомістю, вищими психічними функціями (абстрактно-логічне мислення, логічна пам’ять і т. д.), здатна створювати знаряддя праці та використовувати їх в процесі суспільної праці.

Індивід – біологічний організм, носій загальних спадкових якостей біологічного виду людина. Представник людського роду – homo sapiens.

Будь-яка людина – індивід, незалежно від рівня її фізичного і психічного здоров’я. Індивідами ми народжуємося.

Особистість – соціально-психологічна сутність людини, яка формується в результаті засвоєння індивідом суспільних форм свідомості і поведінки, суспільно-історичного досвіду людства. Особистістю ми стаємо під впливом суспільства, виховання, навчання, взаємодії, спілкування тощо. Особистість – ступінь привласнення людиною соціальної сутності. Особистість – соціальний індивід.

Таким чином, особистість — соціальна якість індивіда, що не може виникнути поза суспільством. При цьому процес становлення людини як особистості в результаті включеності її в різні спільності називають соціалізацією особистості.

Індивідуальність – неповторне співвідношення особистих рис та особливостей людини (характер, темперамент, здібності, особливості протікання психічних процесів, сукупність почуттів тощо), що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей. Індивідуальність – особлива і несхожа на інших людина в повноті її фізичних та духовних якостей.

10. Сучасні психологічні теорії. Загальна характеристика.

Розрізняють 3 типи сучасної психологічної теорії: фрейдизм, неофрейдизм та Біхевіоризм.

Біхевіоризм - напрям у психології, що вивчає поведінку людини і способи впливу на поведінку людини. Для класичного біхевіоризму всі психічні явища зводяться до реакцій організму, переважно рухових: мислення ототожнюється з мово рушійних актів, емоції - до змін всередині організму, свідомість принципово не вивчається, якщо не має поведінкових показників.

Фрейдизм - назва теорії і методу психоаналізу. Названа по імені 3. Фрейда (1856 - 1939), австр. лікаря - невропатолога і психіатра. Психіка розглядається ним як щось самостійне, що існує паралельно матеріальним процесам (Психофізичний паралелізм) і керовану особливими, вічними психічними силами, що лежать за межами свідомості (Несвідоме). Усі психічні стани, всі дії людини, а потім і всі історичні події та суспільні явища Фрейд піддає психоаналізу, тобто тлумачить як прояв несвідомих, і перш за все сексуальних потягів. Одвічні конфлікти в глибинах психіки індивідів стають у Фрейда причиною і змістом (прихованим від безпосереднього усвідомлення) моралі, мистецтва, науки, релігії, держави, права, воєн і т.д. К. Хорні, Г. Кардінер; Ф. Александер, Г. Саллівен зберігають незайманою основну логіки міркувань Фрейда, відмовляючись від тенденції бачити у всіх явищах людського життя сексуальну підоснову і від деяких інших методологічних особливостей класичного Фрейдизму. Фрейдистська концепція зробила і продовжує робити великий вплив на різні області буржуазної культури, і особливо помітне - на теорію і твори мистецтва. Менший вплив Фрейдизм має зараз в неврології та психіатрії.

Неофрейдизм, або неопсихоаналіз, розглядається як продовження психоаналізу З. Фрейда, але даний напрямок значно перебудував структуру аналізу. На відміну від фрейдизму, який ставив на перше місце біологічні передумови виникнення неврозу, Неофрейдизм орієнтується на соціокультурні чинники. Основна роль в поведінці людини відводиться несвідомим спонуканням. На думку неофрейдистів, психіка людини соціально детермінована, тому невротичний і нормальний стан людини залежить від його оточення. Виникнення Н. відноситься до 1920-1930 рр.