23) Що нового приніс макіавеллі

Згідно з теорією природного права, держава і право створені не Богом, а суспільним договором людей відповідно до законів людського розуму. Вимоги людського розуму випливають з природи людей і складають приписи “природного права”, якому має відповідати “позитивне право”, тобто закони, встановлені державою.

Найяскравішим представником політичної думки цього періоду був знаменитий італійський мислитель і політик Ніколо Макіавеллі (1469-1527), відомий передусім своїми працями “Правитель”, “Роздуми про першу декаду Тита Лівія”, “Історія Флоренції”. Н. Макіавеллі увійшов в історію політичної думки як творець нової науки про політику. Тлумачення ним політики відокремлюється як від теології, так і від етики. Він доводить, що політичні події, зміни в державі відбуваються не з Божої волі, не з примхи чи фантазії людей, а мають об’єктивний характер. Недоречно також осягати й вирішувати політичні проблеми, керуючись моральними міркуваннями, бо влада, політика вже за своєю природою є позаморальними явищами.

Н. Макіавеллі намагається розкрити закономірності суспільно-політичних явищ, з’ясувати причини зміни однієї форми держави іншою, визначити найкращу з них, розглянути проблеми співвідношення влади правителя і народу. Державу створили не Бог, а люди. Виходячи з потреби спільного блага. Спочатку люди жили розрізнено, а потім почали об’єднуватися, щоб краще захищатися. Вони обрали зі свого середовища найсильнішого і найхоробрішого ватажка й почали йому підкорятися. Метою держави є забезпечення кожному вільного користування майном і безпеки. Абсолютна влада, вважає мислитель, швидко розбещує як правителів, так і підданих. Макіавеллі розрізняє монархію, аристократію і народне правління, спотворенням яких є тиранія, олігархія та охлократія. Перші три форми правління він називає правильними, але вважає їх нестійкими й недовготривалими. Найкращою, на його думку, є змішана форма, в якій поєднуються елементи всіх правильних форм. Н. Макіавеллі віддає перевагу республіці, бо вона найбільше відповідає вимогам рівності і свободи. Республіка є більш стійкою, ніж монархія, вона краще пристосовується до різних умов, забезпечує єдність і міць держави, породжує у людей патріотизм. Народ ставить вище від монарха, вважаючи його розумнішим. Заради досягнення політичних цілей правитель може використовувати будь-які засоби, незважаючи на вимоги моралі: вдаватися до обману, діяти лестощами і грубою силою, фізично знищувати своїх політичних противників. Політика в розумінні мислителя, - це сфера підступності й віроломства. Відтоді аморальна політика за принципом “мета виправдовує засоби” дістала назву “макіавеллізм”.

Чим же була зумовлена така позиція Н. Макіавеллі? Насамперед історичними обставинами. Ця позиція пояснюється також однією з основних аксіом його політичної філософії – думкою про те, що люди за своєю природою є порочними, егоїстичними і злими істотами. Їх турбують не благо держави, а передусім власні матеріальні інтереси. Люди можуть змиритися зі втратою свободи, влади, навіть зі смертю батька, але ніколи й нікому не простять втрати власного майна. Політика покликана відповідати порочній природі людей. Правитель має бути переконаним, що знать – честолюбна, а народ – чернь, яка захоплюється зовнішніми ефектами та успіхом. Покірність підданих найкраще гарантують примус і страх. Благодійництво слід проявляти в малих дозах, щоб воно тривало довше і щоб піддані відчували його якомога повніше і краще. Самозбереження і зміцнення політичної влади будь-якими засобами є домінуючим інтересом державності.

28 і 27) Гроцій і Спіноза

Гуго Гроцій (1583-1645)Один із засновників новітньої теорії природного права та науки міжнародного права, політичний мислитель, юрист, філософ, історик. Основною в творчості Гроція є праця "Про право війни і миру. Три книги, у яких пояснюється природне право і право народів, а також принципи публічного права" (1623-1624). У цій праці він заклав наріжний камінь юридичного світогляду, створив теоретико-правові засади суспільного договору, на які згодом спиралися Т. Гоббс, Б. Спіноза, Дж. Локк, Дж. Лілберн, М. Мільтон, Ж.-Ж. Руссо, І. Кант, Т. Пейн та ін.Держава, за концепцією Гроція, виникає із "загально-життєвої природи людини" як загальнокорисна інституція, що стала наслідком свідомої діяльності членів суспільства, як "вдосконалений союз вільних людей, укладений заради дотримання права і загальної користі". Колись народ був суверенним, але потім добровільно передав ці права обраним ним особам, які стали носіями суверенітету. У такий самий спосіб, тобто за згодою людей, виникла і приватна власність - священна і недоторканна. Природа людини є основою природного права, природне право - права божественного, вони обоє - права людського (позитивного). Проте якщо право божественне і право людське можуть змінюватись, то природне право не залежить ні від Бога, ні від людей.Рівні за природним правом люди у первісному періоді постійно ворогували, вели війни. Відсутність справедливості, доброти і любові призвела до нерівності у сфері виробництва і споживання. Однак не можна силою вирішувати суперечки у міжнародних відносинах, які піддаються регулюванню загальноприродного права. Принцип рівності людей повинен зберігатись у придбанні речей першої необхідності, користуванні ріками, шляхами, морями тощо.

Розроблена Гроцієм теорія суспільного договору і природного права швидко стала популярною, про що свідчить, зокрема, той факт, що її розвинув молодший співвітчизник вченого Б. Спіноза.Бенедикт Спіноза (1632-1677)Філософ, політичний мислитель. Свої політико-правові ідеї він виклав у працях "Богословсько-політичний трактат" (1670), "Етика" (1675) і "Політичний трактат" (1677).Погляди Б. Спінози ґрунтувалися на ідеях природного права. Людина, на його думку, є частиною природи і на неї поширюються її закони. Природне право індивіда рівнозначне його потенціалу. Людина за своєю природою є істотою корисливою і прагне до задоволення власних інтересів. Тому в природному стані люди мали б постійно воювати. Філософ вважав, що природний стан навряд чи існував реально, оскільки тоді люди не могли б вижити. Всі люди, цивілізовані і варвари, живуть у громадянському стані, який мислитель ототожнював з державою, що утворилася внаслідок суспільного договору.Кожний індивід переніс на суспільство й державу всю свою енергію. Вона перетворилася на силу, якій має добровільно або під страхом покарання підкорятися кожна людина. Суспільний договір, з погляду Спінози, означає постійні відносини між верховною владою та підданими. Верховній владі належать видання, тлумачення та скасування законів, правосуддя, обрання посадових осіб, право війни та миру. Піддані виконують накази верховної влади, яка робить те, що вигідне всім. Межі свободи індивіда та держави визначає ступінь їх розумності. Найвільнішою є та держава, закони якої побудовані на здоровому глузді. Людина є вільною тоді, коли вона користується розумом. Б. Спіноза сформулював основні критерії обмеження державної влади: держава не може порушувати та зневажати встановлені нею закони; держава не може переходити межі природних прав людини (здатність до роздумів, пізнання Бога та любов до нього, любов, ненависть, право на збереження свого життя); державна влада має прислухатися до думки підданих.За визначенням Б. Спінози, розумний закон мають приймати багатолюдні збори. Оскільки інтереси в людей різні, на таких зборах протилежні інтереси взаємно погашаються. Ідеалом Спінози є демократична республіка, в якій влада та закони не протистоять народові і не суперечать його свободі. Сила демократичної держави полягає в тому, що вона править, опираючись на волевиявлення підданих та розумні закони, забезпечує свободу, рівність і загальний добробут.Політико-правова концепція Б. Спінози була першим в ідеології Нового часу теоретичним обґрунтуванням демократії. Водночас, будучи реалістом, він визнавав деякі позитивні ознаки обмеженої монархії і аристократії і засуджував абсолютну монархію.Політико-правові вчення Гроція і Спінози відтворили революційні перетворення в тодішній Голландії і вплинули на формування раціоналістичних ідей, принципів і концепцій, що відповідали потребам всесвітньо-історичного переходу людства на шлях вдосконалення соціальних і політико-правових форм людського співжиття, основу яких становили гуманізм і світський юридичний світогляд.