Архітектура:

Головною метою архітектора стало створення внутрішнього комфорту. Щодо плануванні міст.Обов'язково виділявся адміністративний центр із площею, на якій розміщувалися помпезні будинки урядових установ, квартали були прямокутними, композиції ансамблів, окремих архітектурних комплексів, палацово-паркових ландшафтів мали відкритий характер.

Продовжувало розвиватися культове будівництво. У містах і селах церкви зводяться не лише дерев'яні, а й з довговічнішого матеріалу. Зовнішній і внутрішній вигляд таких споруд відзначався пишністю, урочистістю. Майстерність і талант українського народу виявилися також у створенні палацово-паркової архітектури.

Музика:

Поетична й музична обдарованість українського народу забезпечувала високий рівень розвитку музично-пісенної творчості. У XIX ст. продовжували побутувати землеробські пісні календарного циклу, а також колядки, веснянки, колискові, весільні та ін. Широкою популярністю користувалися пісні-романси "їхав козак за Дунай", "Віють вітри", "Сонце низенько", а також створені на вірші Т. Шевченка "Думи мої", "Ой, одна я, одна", "Заповіт", пісні про Богдана Хмельницького, Максима Кривоноса. Із свого середовища народ висував талановитих співців-кобзарів, лірників (Андрій Шут, Остап Вересай). Широкого розповсюдження на Україні набули сімейне музикування, аматорські молодіжні розважальні співи. Осередками розвитку музичної культури були духовні учбові заклади, гімназії, приватні пансіони, університети.

Театр:

Творчі здібності українського народу розкривалися також у традиційному театральному мистецтві, яке побутувало у формі народних драм, лялькового і "живого" вертепу, інтермедій. У XIX ст. продовжував існувати кріпацький театр – і не лише у поміщицьких садибах, айв містах, де заповзятливі люди перетворювали організацію вистав на комерційну справу. 1828 р. було заборонено купувати в театр кріпаків, але й пізніше кріпацькі актори та їх нащадки продовжували входити до складу деяких театральних труп.

Розвиток національного театру особливо активізувався в ЗО-40-і роки. У зміцненні його реалістичних і демократичних принципів важливу роль відіграв Т. Шевченко.

Висновок:

Українська культура, лишаючись в європейському просторі, все впевненіше торує собі шлях до світових здобутків, активно інтегрує досягнення сучасної цивілізації і сама її творить.

Українська держава, турбуючись про перспективи розвитку своєї культури, буде забезпечувати ІЗ підтримку, особливо на регіональному та місцевому рівнях, сприяти подальшому зміцненню й оптимізації мережі закладів культури і мистецтва, яка б надавала доступні культурно-мистецькі послуги нашим громадянам, забезпечувати піднесення матеріального рівня, належний соціальний захист тих, хто працює в галузі культури, поліпшення умов творчої праці.

Для цього слід продовжити удосконалення правової, нормативної бази культури, зокрема формування сприятливих законодавчих умов для закладів та підприємств галузі, для всіх вітчизняних виробників мистецьких товарів і послуг. Маємо надію, що будуть сприятливіші умови для благодійництва і меценатства в Україні, налагоджуватиметься постійне дієве партнерство держави з недержавними організаціями у сфері культури, передусім з творчими спілками. При цьому окрема увага приділятиметься підтримці творчої молоді. Духовними основами національної самосвідомості є: а) власна культурна спадщина кожної нації, народності як корінь їх подальшого розвитку; б) духовні цінності народів світу як джерело збагачення перших; в) культурний обмін між націями і народностями як фактор формування і розвитку національних культур; г) задоволення культурних духовних запитів націй і народностей; ґ) ідеологія національного визволення як ідейна основа формування світогляду нації.

Виходячи із сьогоденного стану національних процесів, можна дати таке визначення: національна самосвідомість – це ствердження нацією (народністю) самої себе як реально існуючого суб’єкта, носія матеріальних і духовних цінностей через усвідомлення своєї належності до певної етнічної спільності, держави, мови, традицій і культури.