10) З інших підстав, передбачених міжнародними договорами України.

Припинення громадянства України. Громадянство України припиняється: а) внаслідок виходу з громадянства України; б) внаслідок втрати громадянства України; в) з підстав, передбачених міжнародними договорами України.

Для виходу з громадянства необхідне письмове клопотання особи та підтвердження того, що вона вже отримала або має гарантії отримання іншого громадянства. Втрата громадянства України має місце: 1) якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянство іншої держави; 2) якщо іноземець набув громадянство України і не подав документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього; 3) якщо іноземець набув громадянство України і скористався правами або виконав обов'язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство; 4) якщо особа набула громадянство України внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів; 5) якщо громадянин України без згоди державних органів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади чи органи місцевого самоврядування іншої держави.

Система та повноваження органів, які беруть участь у вирішенні питань щодо громадянства України. Питання громадянства України вирішує Президент України. Він видає укази про прийняття до громадянства України та про його припинення. Датою припинення громадянства України є дата видання відповідного Указу Президента України. У прийнятті рішень з питань громадянства Президентові допомагають такі органи: Комісія при Президентові України з питань громадянства, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, Міністерство закордонних справ, дипломатичні представництва та консульські установи.

Конституційні права (свободи) і обов'язки людини і громадянина в Україні.

Громадянські права і свободи

Громадянські (особисті) права — це невід'ємні та невідчужувані права і свободи, які надані людині з моменту народження і які є основою правового статусу. Залежно від того, наскільки демократичним є політичний режим у країні, ці права можуть бути закріплені або не закріплені в Основному Законі відповідної держави. Конституція України закріплює такі громадянські права і свободи:

1) право на життя (ст. 27 Конституції України) — є найважливішим правом кожної людини. Воно означає, що жодна людина не може бути свавільно позбавлена життя, а держава зобов'язана докладати зусиль щодо захисту життя людини. При цьому навіть держава не має права позбавляти особу життя, оскільки смертна кара як вид кримінального покарання в Україні скасована. Право на життя також передбачає можливість самозахисту від протиправних посягань на життя та здоров'я людини;

2) право на повагу до гідності людини (ст. 28 Конституції України) означає, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Ця норма Основного Закону також передбачає, що людина не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам без її вільної згоди. Закріплення цього права у Конституції України свідчить про сприйняття Україною положень Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, поводження і покарання від 1948 р.;

3) право на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23 Конституції України) передбачає, що кожна людина самостійно вирішує власну долю, тобто може самостійно обирати свій життєвий шлях та досягати поставлених перед собою цілей. Але при цьому необхідно діяти у межах, визначених законом, зокрема не можна порушувати права і свободи інших людей;

4) право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29 Конституції України) означає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його припинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого;

5. право на недоторканність житла (ст. ЗО Конституції України) означає, що не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку;

6. право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31 Конституції України) є однією з гарантій свободи особистості в Україні. Переглядати листи, телеграфну й іншу кореспонденцію та прослуховувати телефонні розмови можна лише за наявності вмотивованого рішення суду (санкції судді). Інакше кажучи, втручатися у право людини на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції можна лише з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами отримати інформацію неможливо;

7. невтручання у сімейне та особисте життя і право на інформацію (ст. 32 Конституції України) — Конституція України забороняє збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожний має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також гарантується право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації;

8) право на свободу пересування, вільний вибір місця проживання та вільне залишення території України (ст. 33Конституції України) належить кожному, хто перебуває в Україні на законних підставах. Закріплення цього права в Конституції України є надзвичайно важливим для нашої країни, оскільки в радянські часи право на пересування та вільний вибір місця проживання обмежувалося дуже часто для тих громадян УРСР, що мешкали у сільській місцевості для того, щоб запобігти занепаду агропромислового комплексу;

9) право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх: поглядів і переконань (ст. 34 Конституції України) є одним з показників рівня демократичності країни. Конституція України встановлює, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

10) право на свободу світогляду та віросповідання (ст. 35 Конституції України) включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви. В Україні жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.