Конституційне право україни як провідна галузь національного права

1. Конституційне право України як галузь права та її місце в системі національного права України.

2. Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні.

3. Конституційно-правовий статус Верховної Ради України

4. Конституційний статус Президента України

5. КМУ та інші виконавчі органи влади України. Місцеве самоврядування.

Етимологія слова «конституція» походить від лат. constitutio — устрій, установлення. Конституційне право України — сукупність норм права, які визначають засади народовладдя, правовий статус людини і громадянина, організацію і діяльність органів державної влади та держави в цілому, основи місцевого самоврядування тощо.

У національній правовій системі галузь конституційного права займає провідне місце завдяки двом головним чинникам.

По-перше, джерелом цієї галузі є Конституція України, яка містить фундаментальні положення для інших галузей права.

По-друге, галузь конституційного права має особливий предмет правового регулювання, який можна визначити як суспільні відносини, що виникають між людиною і державою з приводу організації державної влади та державного устрою в цілому.

Норми конституційного права знаходять відображення у зовнішніх формах або джерелах, під якими, розуміються чинні нормативно-правові акти, що містять конституційно-правові норми і принципи. Серед джерел особливе місце посідає конституція. Перша конституція була прийнята у Сполучених Штатах Америки у 1787 р.

Специфічні риси, що характеризують сутність і зміст конституції як Основного Закону держави, а саме:

• вона має найвищу юридичну силу (ч. 2 ст. 8 Конституції) порівняно з іншими нормативними актами, а також є базою для всього поточного законодавства. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй.

• Конституція характеризується стабільністю, яка забезпечується особливим порядком прийняття і внесення змін до неї (про що йшлося вище);

• міжнародні договори не повинні суперечити Конституції України (ч. 2 ст. 9 Конституції);

• існує особливий механізм реалізації норм Конституції та її правового захисту, в якому беруть участь, окрім інших, спеціальні органи конституційного судочинства.

• слід зазначити, що в Основному Законі вперше в історії конституційного законодавства України наголошується на тому, що норми Конституції є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав i свобод людини i громадянина гарантується безпосередньо на пiдставi Конституції.

Джерела конституційного права

1. Конституція України;

2. Закони України, серед яких виділяють звичайні (регулюють певні питання), конституційні (вносять зміни до Конституції) та органічні (встановлюють порядок організації та діяльності правових інститутів, вказаних у Конституції);

3. інші акти нормативного характеру, прийняті Верховною Радою України або шляхом всеукраїнського референдуму;

4. нормативні укази Президента України;

5. нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України;

6. рішення Конституційного Суду України;

7. міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України;

8. нормативно-правові акти колишніх СРСР та УРСР;

9. акти органів місцевого самоврядування.

Структура Конституції України

Чинна Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р., має таку структуру: Преамбула

Розділ І «Загальні засади» (ст. 1-20)

Розділ II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» (ст. 21-68)

Розділ III «Вибори. Референдум» (ст. 69-74)

Розділ IV «Верховна Рада України» (ст. 75-101) Розділ V «Президент України» (ст. 102-112)

Розділ VI «Кабінет Міністрів України. Інші органи вико­навчої влади» (ст. 113-120)

Розділ VII «Прокуратура» (ст. 121-123)

Розділ VIII «Правосуддя» (ст. 124-131)

Розділ IX «Територіальний устрій України» (ст. 132-133)

Розділ X «Автономна Республіка Крим» (ст. 134-139)

Розділ XI «Місцеве самоврядування» (ст. 140-146)

Розділ XII «Конституційний Суд України» (ст. 147-153) Розділ XIII «Внесення змін до Конституції України» (ст. 154-159)

Розділ XIV «Прикінцеві положення» (ст. 160-161)

Розділ XV «Перехідні положення» (п. п. 1-14)