10. Мова і професія.

Останнім часом становище української мови в Українській державі як державної, рідної широко обговорюється засобами масової інформації. Причини відомі.

Актуальне це питання і у сфері медицини, яка є однією з наймасовіших професійних корпорацій.

Функціонування державної мови у цій галузі можна розглядати й оцінювати в аспектах професійно-клінічному, професійно-науковому, національно-культурному, морально-патріотичному. В комплексному підході до цієї проблеми можна брати до уваги побутово-приватний аспект, а також побутово-професійний (послуговування мовою в професійному колективі, в середовищі медичного персоналу). Останній має пряме відношення до професійно-клінічного та професійно-наукового аспекту, але він важче піддається вивченню та аналізу.

Професійно-клінічний аспект використання мови має пряме відношення до зав’язування контакту з пацієнтом, до входження лікаря в довіру з боку хворого, часто може відігравати роль психотерапевтичного чинника. Розгляд використання мови під цим кутом зору у разі авторитетності лікаря, медичного персоналу, довіри до них з боку пацієнта передбачає і пропаганду мови, якою користуються медики.

Професійно-науковий аспект користування мовою (наукова, навчальна література, наукові форуми) передбачає пропаганду її не тільки серед широких кіл медичної корпорації в державі, але й поза її межами. Цей аспект тісно пов’язаний і з удосконаленням, формуванням національної медичної термінології.

Медицина всіма її формами функціонування в суспільстві, незважаючи на її міжнародно-глобалістичну сутність, є невід’ємною частиною національної культури. Це – мова, традиції, втому числі народної медицини, історія, інтеграція галузей медичної науки з іншими.

11. Майстерність публічного виступу. Види підготовки до виступу.

Підготовка до виступу має такі стадії: обдумування теми, опрацювання і писемне оформлення її (тобто складання конспекту, плану, написання тексту); критичний розбір уже готового виступу; тимчасовий „відхід” від теми (треба, щоб вона уклалась у пам’яті , остаточно викристалізувалась, зазнала певних змін та ін.) – і, нарешті, виголошення її.

Досвідчений оратор звичайно починає підготовку з конкретизації теми виступу, встановлення кола питань, які вона має охоплювати. Далі він виділяє принципові основи проблеми; у цьому неоціненну допомогу йому дають рішення керівних органів й інші офіційні державні документи.Дуже важливо – особливо коли тема має спеціальний характер – правильно визначити склад майбутньої аудиторії.

Звичайно для всіх видів публічних виступів однаково актуальними залишаються такі джерела до підготовки:

§  Довідкові томи праць, з яких можна встановити, крім усього іншого, в якому творі, коли і за яких умов була висловлена певна думка, де можна знайти оцінку політичного діяча та ін.

§  Енциклопедичні та галузеві термінологічні словники, які дають змогу перевірити точність вживання терміна, поновити в пам’яті якість події, факти, положення.

§  Тлумачні словники, словники наголосів, словники крилатих слів (вони розкривають зміст і походження окремих слів і цілих висловів).

§  Атласи (дають змогу вільно орієнтуватись у просторі).

§  Газети, журнали, спеціальні науково-популярні праці та ін.(так, наприклад, багато корисного можна запозичити у деяких авторів науково-популярних творів – прийоми дохідливого викладу, добір ілюстративного матеріалу, характер порівнянь та ін.