Міністерство охорони здоров’я України

Лебединське медичне училище імені професора М.І.Сітенка – комунальний заклад Сумської обласної ради

На допомогу тим, хто вивчає українську мову (за професійним спрямуванням) – теоретичний мінімум

Підготувала: викладач

української мови

Рудкіна Г.І.

Лебедин 2014

Друкується на підставі рішення циклової комісії загальноосвітніх дисциплін

__________________________________________________________________

Укладач: Рудкіна Г.І., викладач української мови

Рецензенти: Товста Л.В., викладач української мови та літератури

Даний посібник складено для допомоги студентам, які вивчають українську мову (за професійним спрямуванням). У посібнику наведені короткі відомості теоретичних питань, які виносяться на семестровий екзамен.

Зміст

1. Вступ

2. Основні тенденції розвитку української літературної мови на сучасному етапі.

3. Культура фахового мовлення.

4. Державотворча роль мови. Мова як засіб пізнання, мислення, спілкування. Функції мови.

5. Стилі і типи мовлення.

6. Вимоги до офіційного листування. Етикет ділового листування.

7. Основні ознаки офіційно-ділового стилю.

8. Літературна мова. Мовна норма. Види норм.

9. Культура мови. Культура мовлення під час дискусії.

10. Мова і професія.

11. Майстерність публічного виступу. Види підготовки до виступу.

12. Мова і думка. Види, форми, прийоми розумової діяльності.

13. Основні закони риторики.

14. Поняття етики ділового спілкування, її предмет і завдання.

15. Основні види ділового спілкування: публічний виступ, ділова бесіда, службова нарада і переговори.

16. Основні правила ділового спілкування.

17. Мовленнєвий етикет.

18. Лексика за сферою вживання .

19. Види службових листів. Ділове листування.

20. Термінологічна і професійна лексика, її відмінність від загальновживаної.

21. Типи термінологічних словників.

22. Виразність мовлення.

23. Культура діалогу.

24. Морфологічні норми сучасної української літературної мови, варіанти норм.

25. Синтаксичні норми сучасної української літературної мови.

26. Документ – основний вид ділового мовлення. Загальні вимоги до складання документів.

27. Види документів та їх класифікація.

28. Правила оформлення сторінки. Вимоги до тексту документа.

29. Реквізити документів та вимоги до їх написання.

1. Вступ

До майбутніх фахівців ставляться високі вимоги, які полягають не лише в досконалих знаннях фаху, а й у високому рівні володіння українською мовою, вільному користуванні нею у всіх сферах і особливо в професійній та офіційно-діловій.

Уміння спілкуватися мовою професії сприяє швидкому засвоєнню спеціальних дисциплін, підвищує ефективність праці, допомагає орієнтуватися у професійній діяльності та ділових контактах.

Майбутній медик повинен знати основні теоретичні питання для того, щоб краще володіти мовою професії.

2. Основні тенденції розвитку української літературної мови на сучасному етапі.

Після проголошення незалежності України українська мова в державі розширила свої функції.

Вона стала мовою державною, обов’язковою для вживання у всіх сферах суспільного життя: у державних урядових установах, навчальних закладах, дитячих дошкільних установах, у пресі, видавничій справі, на радіо й телебаченні і т.д.

Українська мова набуває функції міжнаціонального спілкування в Україні. Активізувалося вивчення української мови у різних країнах світу.(Українську мову вивчають зараз у Росії, Казахстані, Молдові, Прибалтійських республіках.)

Лексична система, граматика і правопис звільняються від нашарувань умисної русифікації.

Зараз повертаються українські мовні цінності у правописі, граматиці, словниковій справі: перевидано український правопис, орфографічний словник, видаються граматики, що пропонують норми за національними критеріями.

Інтенсивно збагачується за рахунок запозичень українська термінологія: а) суспільно-політична — брифінг, імідж, конверсія, консенсус, спікер, стагнація; б) бізнесова – бартер, ваучер, дилер, інвестор, купон, маркетинг, менеджер, менеджмент, селенг, сертифікат, траст, шоп-тур; в) технічна – гликоль, дискета, ксерокс, принтер, телефакс, факс; г) медична – алопеція, ебола, синтанол; д) теологічна – автокефалія, автокефальний, конфесія, конфесійний, хітон та ін.

Словник поповнюється переважно термінами на базі англійської, німецької, французької мов та латинізмами. Запозичені в останні роки терміни відомі у всіх розвинених мовах світу.

Деякі політичні терміни, які були відомі раніше, зараз набувають нових семантичних відтінків у значенні: бандерівець, сталініст, більшовик, генсек, ГУЛАГ, кадебіст, комуніст, райком, політбюро, колгосп, радгосп, інтернаціоналіст, націоналіст.

Продовжується зближення територіальних діалектів з українською літературною мовою. Сучасний етап розвитку української мови проходить в умовах загальної освіченості населення, чому сприяють шкільна освіта, національна преса, радіо й телепередачі. Носій того чи іншого діалекту розуміє, що розмовляти літературною мовою престижніше – це ознака освіченості людини, високого культурного рівня. Є усвідомлення того, що, розмовляючи літературною мовою, матимеш порозуміння з будь-яким співрозмовником.

Для сучасної української літературної мови характерна посилена увага до народних джерел, де знаходимо справжні замінники для некритично взятих чи штучно нав’язаних запозичень з чужих мов. Нова українська мова не поступається своїми функціональними можливостями жодній із найбагатших і найрозвиненіших мов світу. В її лексичному запасі близько чотирьох мільйонів слів. З цього числа левова доля належить термінології різних галузей наук та професій.

І на сучасному етапі українська мова має тісні зв’язки – традиційні й нові – з різними мовами світу.

3. Культура фахового мовлення.

Лікування для медика завжди залишатиметься мистецтвом. І як мистецтво, вимагатиме від нього розвиненої уяви, інтуїції, гармонії розуму і серця. Ці якості допомагають обрати оптимальний шлях лікування, його стратегію й тактику. Слово лікаря є свідченням його милосердя, чуйності, загальної культури і освіченості. Слово “врач” з’явилося в мові слов’ян в ХІ ст. і пов’язане з дієсловом “врать” у значенні “заговаривать, уговорить, говорить”. Звідси тлумачення слова “врач” як “утешителя, человека, умеющего заговаривать, действовать силой слова”. Лікар повинен у своїй роботі керуватися принципом: лікувати людину, а не хворобу. Слово лікаря покликане повернути тому, хто потребує, втрачену гармонію з оточуючим світом.

Відомо чимало прикладів, коли лікарі-професіонали високого класу ставали і майстрами художнього слова. Софокл і Рабле, Шиллер і А.Конан-Дойль, А.Чехов і В.Вересаєв, М.Булгаков і А.Моравіа, М.Левицький, М.Ломоносов і К.Бернард, В.Коротич і Ю.Щерба. Усі ці письменники мали фах лікаря. Завдяки зверненню до літератури вони змогли узагальнити свій досвід, переконати читача в тому, наскільки наше здоров’я залежить від нас самих.Ось декілька правил яких потрібно дотримуватися медичному працівнику:

• Уникати фальмільярних привітань, нетактовності, грубості та неуважності до хворого.

• Уважно і обережно добирати слова, щоб не погіршити душевний стан хворого.

• Не слід висловлювати думки з приводу попереднього діагнозу. Такі, наприклад, відкрито травмуючі вислови, як: “Вам необхідно терміново лягати в лікарню”, “стан Ваш дуже серйозний”.

• Біля ліжка хворого не можна зловживати медичною термінологією. Вона дратує його, примушує нервувати в очікуванні чогось несподіваного.

• Під час огляду хворого і розмови з ним лікар не повинен проявляти негативні емоції. Як би він не був вражений неочікуваними обставинами, що відкрились під час обстеження, не потрібно цього показувати хворому.

• Є слова-табу, які необхідно виключити із словника медика. Насамперед це зневажливі, грубі, безцеремонні звертання до колег, пацієнтів, запитання, репліки, коментарі в умовах, коли хворий не може бути відвертим, або коли вони змушують його засоромитися, замкнутися.

• Неабияке значення у мовленнєвому етикеті лікаря має так звана “пошанна множина”, тобто звертання до хворого на “Ви”.