4. Когнітивні можливості дієслова та інших частин мови

Дієслово є опозиційною частиною мови до іменника. На їх антитезу дослідники звертали увагу ще з найдавніших часів. Це зумовлюється самою природою цих частин мови: іменник, предмет, матерія - статичний факт; дієслово, процес, рух - динамічний факт. Ці дві нерозривні сторони буття об'єктивного світу, які не лише розходяться, а й, як і інші протилежності, сходяться. Дієслово та іменник становлять конструктивні елементи висловлювання, у яких дієслово виражає дію стосовно діяча (іменника). Дія може бути названа й іменником (біг, читання), але вона абстрагована від діяча, який її виконує, тому прирівнюється до самого предмета.

За частотою вживання дієслово займає друге місце після іменника і має вдвічі менше, ніж іменник, слів.

Дія як процес має різні форми вияву. Вона може означати реальну фізичну дію (ікопати, писати), стан, у якому перебуває предмет (сидіти, спати), становлення, тобто перехід з однієї якості в ініну (товстіти, старіти, киснути), факти емоційної та інтелектуальної сфер (відчувати, сприймати, думати, передбачати) тощо.

Дієслово - це найскладніша частина мови, яка характеризується досить розгалуженою системою граматичних категорій і рядом дієслівних форм. Дія як процес виражається у граматичних категоріях часу, виду, стану, способу, особи, перехідності-неперехідності, інколи роду і числа. Лише категорії виду і стану з ряду перелічених властиві усім дієслівним формам.

Інфінітив, який утворився, очевидно, ще до балто-слов'янської мовної єдності, є скам'янілою формою давального відмінка віддієслівних іменників з основами на і (Іі >ти). У давньоруській мові він закінчувався на -ти або на - чи (деякі південно-західні говори зберегли інфінітив на -чи у дієсловах з основою на приголосні г, к: печи, помочи).

Між коренями, що закінчуються на приголосний, й інфінітивним суфіксом -ти можуть бути й інші суфікси (дехто називає їх інтерфіксами): -а-, -и, ~і-, -ї-, ну-, -ува-(-юва-): співати, бачити, летіти, доїти, стукнути, майструвати, малювати. Ще на праслов'янському ґрунті у ряді слів, корені яких закінчувалися на передньоязикові д і т, відбулися дисимілятивні зміни: вести, плести, брести, їсти, мести, класти, прясти, сісти, упасти, розповісти тощо.

Специфічно українськими слід вважати інфінітиви із суфіксами пестливості -оньк-, -тки, -точки, -туні, -тусі і под.: їстоньки, їстки, їсточки, статусі, спатуні, спатусечки, спатунечки тощо. (форма задобрювання, злих духів і ворогів).

4.1. Категорія виду дієслова

Категорія виду дієслова виражає відношення дії до її внутрішньої межі. Вона властива українській та іншим слов'янським мовам. Дія може бути реалізована (доконаний вид) і необмежена реалізацією (недоконаний вид).

М. Ломоносов у своїй «Грамматике российской» (1755 р.) не виділяв вид в окрему граматичну категорію, але практично вважав його морфологічним явищем, підкреслюючи нерозривний зв'язок видових значень з категорією часу дієслова.

Доконаний вид виражає дію, що досягла своєї межі, реалізувалась, залишивши певний результат. Дієслова доконаного виду вживаються тільки у минулому і майбутньому часі і ніколи не бувають у теперішньому.

Доконаний вид виражає такі додаткові відтінки у значенні:

1. вказівка на початок дії: поїзд рушив-,

2. тривалість дії: повчився там два роки;

3. досягнення результату дії: добігти до фінішу,

4. раптовість дії: стукнути (стуконути), штовхнути',

5. многократність дії: пороздавати, попереписувати.

Недоконаний вид виражає дію без вказівки на її завершеність, яка ще перебуває у розвитку, і вказує на такі додаткові відтінки у значенні:

1. ритмічну повторюваність дії, що супроводжує якусь іншу дію: приспівувати, примовляти;

2. нерегулярну повторюваність дії: покашлювати, поглядати;

3. у дієсловах на означення руху недоконаний вид вказує на протяжність одноразової дії у певному напрямі (бігти, брести, летіти - дуративні дієслова (від лат. уегЬа сіигаїіуе) або ж на повторюваність дії, яка означає необмежений рух (бігати, бродити, літати - ітеративні дієслова (від лат. уегЬа ііегаїіуе).

Дієслова недоконаного виду вживаються у теперішньому, минулому і майбутньому часі.

Засобами творення видових форм дієслів є:

1. префікси: робити - зробити; йти - дійти;

2. суфікси: рішати -рішити; привчати - привчити;

3. чергування голосних і приголосних звуків: вибирати - вибрати; догодити - догоджати;

4. наголос: скли'кати - склика'ти; ви'міряти - виміря'ти;

5. суплетивізм\ брати - взяти; шукати - знайти.

В українській мові є дієслова, які не мають видових пар (одновидові дієслова). Лише у недоконаному виді (ітрег&сііуа Іапіит) вживаються такі дієслова: гордувати, марити, переслідувати тощо. Лише у доконаному виді (регіесііуа Іапіит) маємо такі дієслова: схаменутися, наврочити, стрепенутися тощо. Крім того, в українській мові є дієслова, які поєднують у собі значення як доконаного, так і недоконаного виду без будь-якої зміни морфемного складу чи наголосу (двовидові дієслова). Значення виду таких дієслів визначається лише у контексті: атакувати, конфіскувати, гарантувати тощо: Ми наслідуємо кращі традиції класичної літератури; Ми наслідуємо їх приклад тоді, коли переконаємося у його доцільності.