3.1.4. Категорія відмінка

Відмінок є граматичною (морфолого-синтаксичною) категорією, яка виражає відношення іменника до інших членів у словосполученні і реченні.

У ССМ мовах категорія відмінка об'єднує шість (в українській мові сім) відмінків, кожне граматичне значення відмінка (кожний відмінок) має кілька часткових значень. Кожна відмінкова форма одночасно є морфологічним і синтаксичним явищем: на морфологічному рівні виражає значення відмінка, на синтаксичному - займає позицію певного члена речення.

Основним засобом вираження граматичного значення відмінка є флексія. Одна і та ж флексія може оформляти різні відмінки, напр.: солі - Р. в., солі - Д. в., у солі - М. в. Такі флексії є омонімічними. Рідше один і той же відмінок має різні флексії: Д. в. - брату, братові. У даному випадку флексії є варіантними.

ССМ виробили й інші, супровідні до флексії засоби вираження відмінкових значень. У цій ролі використовуються: наголос (пі'сні (Р. в. одн.) - пісні' (Н. в. мн.); чергування звуків (аптека - у аптеці; дріт — дроту); афікси (лоша - лошати), словопорядок (Весло зачепило плаття - Плаття зачепило весло); прийменник: любові - у любові. У зв'язку з розвитком аналітизму в українській мові зростає кількість сполук з прийменниками. Безприйменникові і прийменникові конструкції відрізняються функціональною специфікою: перші спрямовані у власне іменникову сферу функціонування (іти дорогою), другі (прийменникові конструкції) спрямовані у прислівникову сферу функціонування (іти по дорозі). Вони вважаються граматичними синонімами.

Родовий (генітив) - є синтаксичним дериватом, який утворився при конденсації висловлювання; Польський мовознавець Є. Курилович і французький лінгвіст Е. Бенвеніст на матеріалі індоєвропейських мов обґрунтували теоретичне положення про те, що родовий відмінок іменників у первинній функції є спеціалізованим відмінком транспозиції, який ґрунтується на номінативі та акузативі, узятих разом. У ССМ родовий відмінок ґрунтується тільки на називному: батько прийшов - прихід батька. Цей процес розглядають як один із ступенів ад'єктивації, що може завершитися повністю морфологічним прикметником (батьків прихід). Отже, первинною синтаксичною функцією родового відмінка при віддієслівних і відприкметникових іменниках є функція суб'єкта дії (як і в називному відмінку): Густий запах пізніх гречок... повівав з поля (гречки пахли). Вторинними синтаксичними функціями родового відмінка є такі: родовий приналежності, присвійності (посесивний), який вказує на означальні відношення: книжка учня, плаття сестри; родовий об'єктний (партитивний): налити води, збирання врожаю; родовий обставинний: відпочивати протягом місяця (час), зупинитися біля лісу (місце), зупинитися від несподіванки (причина).

Однією із специфічних рис сучасної української мови є наявність двох форм знахідного відмінка іменників чоловічого роду однини від назв неістот у функції об'єкта: співвідносної форми з називним відмінком (перша форма: човен) і форми із закінченням -а, співвідносної з родовим відмінком (друга форма: човна). Сфера вживання другого знахідного відмінка - усне розмовне мовлення, мова художньої літератури: Блискавиці воює, випередили човна (П. Панч).

Кличний (вокатив) - спеціалізується на вираженні функцій звертання і за змістом та синтаксичними функціями близький до називного відмінка (відрізняється від нього лише неспроможністю виступати поза реченням). Основне його значення - значення адресата і потенційного суб'єкта дії, із якою співвідноситься його первинна функція підмета: Розкажи, розкажи мені, поле, чого рідко ростуть колосочки (ГІ. Тичина).