3.1.2. Категорія роду іменника в ссм

Категорія роду - одна з основних категорій іменника в ССМ. Не всі мови оперують цією категорією. Наприклад, в англійській мові розвиток аналітизму призвів до втрати родових опозицій і тому категорія роду є прихованою, що виявляється лише через анафоричні займенники Ье, зЬе, іі й практично не виражається іменниками.

Матеріальним обґрунтуванням категорії роду є поділ живих істот, що існують у природі, за статевими ознаками (брат/сестра, корова/бик). У даному випадку граматичними засобами мови виражається об'єктивна дійсність і мовна картина світу наближена до реальної. Наявність в ССМ, окрім чоловічого, жіночого, ще середнього й загального родових класів, що містять також слова, що позначають предмети, які не мають ознак статі в предметному світі (стілець, ковдра, село), означає, що категорія роду виконує не тільки когнітивну, а й формальну функцію. Виразниками цієї функції є флексії: -а (-я) - ж. р., □ - ч. р., -о, -е - с. р.

Лише частина іменників виражає реальні статеві відмінності, властиві живим істотам. Повне вираження когнітивна функція категорії роду знаходить в опозиціях імен у формі чоловічого/жіночого родів, що позначають особи й інші живі істоти чоловічої і жіночої статі, наприклад: чоловік/жінка, хлопець/дівчина, баран/вівця, а також імена на кшталт Олександр/Олександра, Валентин/Валентина, статусні бінарності на зразок цар/цариця, князь/княгиня, чоловік/'друоісина, учень/учениця тощо.

Категорія роду в слов'янських мовах відома здавна. Ще на індоєвропейському ґрунті' виділилися чоловічий і жіночий рід, що було пов'язано з поділом слів за відповідністю до статі. Середній рід виник на основі назв неживих предметів. Наявність трьох родів - чоловічого, жіночого і середнього - є типологічною ознакою слов'янських мов. У лінгвістичній літературі здійснювалися спроби мотивувати віднесення іменників до певного роду. Деякі вчені (О. М. Галкіна-Федорук, К. ВВ. В. Виноградов) пов'язують значення роду з уявленням про біологічні, зокрема, статеві ознаки предметів, названих словами: іменники - назви осіб чоловічої статі - є іменниками чоловічого роду, іменники на означення осіб жіночої статі є іменниками жіночого роду, а іменниками середнього роду іменують недорослі істоти, статеві ознаки яких чітко не виявлені (дитя, дівча, хлоп 'я). Іменники - назви неживих предметів, на думку цих учених, оформляються за родами внаслідок уособлення. Однак не всі факти можна пояснити з позиції цієї теорії, тому вона не одержала загального визнання.

Висувалася ще й інша теорія - соціально-економічна. Ця террія пов'язувала оформлення іменників за родами з активно-пасивною роллю та значущістю предметів, що називаються цими іменниками, для процесу виробництва: чоловічим родом оформлялися іменники з усвідомленням активності, важливості предмета, прирівнюваного до сили здобувача-чоловіка, з жіночим родом - з слабістю та залежністю жінки, із середнім родом - найменш значущі предмети.

У сучасній ССМ категорія роду іменника є граматичною і семантико-граматичною, вона є незалежним, несловозмінним показником. Поза постійно закріпленою родовою приналежністю не існує жоден іменник (крім іменників, що вживаються у формі множини).

Категорія осіб має такі способи родової диференціації:

1) лексичний - за допомогою фактично різних слів (суплетивних форм): чоловік - жінка, хлопець - дівчина, дід - баба. Цей спосіб визначення роду властивий І деяким назвам тварин: бик - корова, баран - вівця, півень- курка.

2) морфологічний (лексико-словотвірний) - вираження роду за допомогою морфологічних засобів словотворення (в основному суфіксів, зрідка флексій). Цим способом утворюються назви осіб жіночої статі' від відповідних іменників чоловічого роду: кум - кума, Ярослав - Ярослава, студент - студентка, поет - поетеса, актор - актриса. Такі іменники називаються іменниками парного роду. Деякі іменники - назви тварин на означення статі теж мають словотвірні пари: їжак - їжачиха, вовк - вовчиця. Однак у більшості назв тварин рід іменників визначається лише за граматичними показниками, без вказівки на стать: білка, оюук, окунь, муха, рись.

3) синтаксичний (аналітичний) - вираження роду за допомогою узгодження з іншими словами: виступила Кравчук - виступив Кравчук, наша гід-наш гід.

В іменниках, що називають неістоти, категорія роду асемантична (суто граматична). Основним показником роду в іменниках виступає закінчення називного відмінка однини.

До чоловічого роду належать іменники із флексією - о (батько, Дніпро), з нульовою флексією (будинок, обрій, день), з флексією - а(-я) (Микола, Ілля).

До жіночого роду належать іменники з флексією - а(-я) (калина, земля) і з нульовою флексією (любов, сіль).

Іменники потенційного роду, граматично марковані середнім родом: ледащо, базікало, мурло, брехло тощо.

Іменники спільного роду утворюють численний, здебільшого стилістично забарвлений прошарок словникового складу, сфера вжитку якого часто перебуває за межами літературного мовлення.

Спорадичними в українській мові є іменники подвійного роду: хлопчисько (ч. і с. р.), бабище (ж. і с.р.), вовчище (ч. і с.р.), головище (ж. і с.р.), гарбузище (ч. і с.р), стовбурище (ч. і с.р.) і под. Ці іменники мають однакову прикінцеву частину -ище або -исько. Наявність подвійного роду пояснюється взаємодією двох чинників: формального (закінчення -е, -о як показник середнього роду) і формально-значеннєвого (граматичний рід мотивуючого іменника).

Класифікація тварин на значимих і незначимих формується як елемент понятійної картини світу, що відображається в мові. Вважають, Коли стать тварини не має для людини великого значення, то в мові таке розрізнення закріплюється тільки формально (за флексією): білка (ж. р.), соболь (ч. р.); сорока (ж. р.), сокіл (ч. р.). Однак порівняймо: укр., блр.-собака (ч. р.), рос. собака (ж. р.). Народне мовлення презентує інше розуміння статевого розрізнення тварин. Діалектні форми на зразок (рос.) горностайка, ласук, бар- сучка свідчать про релевантність ознаки статі тварини для людини.

Дослідження репрезентацій опозиції «чоловічий - жіночий» в діалектному мовленні, підтвердили гіпотезу про обов'язкову представленість цієї фундаментальної універсальної бінарності у структурі фауністичних понять, які в сучасній літературній мові мають тільки одну родову форму на зразок ласка - ластучок, горностай- горностайка, куна - кунь (СРНГ XVI: 274-285; СРГНО: 271; ЇІодвьісоцкий: 8^1ІворницкииГТ7, 394, 410; Онишкевич І: 394).

Морфологічний характер вираження родової приналежності слова і зв'язок категорії роду з категорією істоти/неістоти сприяє тому, що навіть при розподіли слів за формальною ознакою, категорія роду викликає в свідомості носія мови поняття статі та істоти. Цей зв'язок дозволяє використовувати категорію роду як основу для метафори, уособлення, персоніфікації насамперед у фольклорі та художній літературі. У казках лисиця, змія, свиня має характер жінки, вовк, ведмідь, орел - чоловіка (однак лебідь у казках уособлює дівчину).

Під впливом категорії роду будь-який предмет (істота чи неістота), може розглядатися як носій статевої ознаки, що, звичайно ж, не відповідає дійсності. Отже, мовна картина світу розходиться з реальністю і тому є суб'єктивною. Письменники, поети використовують цю можливість для створення антропоморфних образів. Наприклад, М. Гоголь так гшше у своїх «Петербурзьких записках - 1836 р.»: «Москва женского рода, Петербург мужского. В Москве все невестьі, в Петербурге все женихи. Москва - старая домоседка, печет блииьі, глядит издали и слушает рассказ, не подьімаясь с кресел, о том, что делается на свете; Петербург - разбитной мальш, никогда ' не сидит дома, всегда одет и, охорашиваясь перед Европой, раскланивается с заморским людом». У казці «Добродетели и пороки» М. Є. Салтиков-Щедрін створює незвичайний образ середнього роду: «Произросло между ними в ту гіору существо среднего рода, ни рак, ни рьіба, ни курица, нй птица, пи дама, ни кавалер, а всего помаленьку. Произросло, вьіровнялось й расцвело. И бьіло зтому межеумку имя тоже среднего рода: «Лицемерие».

У фольклорі багато образів неістот описуються як персонажі, що мають статеві ознаки: місяць - хлопець (пор. рос. луна - жінка), смерть - стара жінка тощо. Різниця у родовому показнику відображена в мовах, що порівнюються: укр. човен - він, рос. лодка - вона. Використання експресивних суфіксів, пов'язаних з категорією роду, призводить до змін у семантиці слів на позначення істот та неістот: укр. козаченько, калинонька, рос. старикам, носище, мужичок-с-ноготок, гуляка.