3.1.1. Категорія «істоти/неістоти» іменника

Назви істот є найменуваннями предметів живої, органічної природи. Усі назви істот є конкретними іменниками. До них належать назви людей {студент, Олена), тварин (кінь, кенгуру), птахів, риб, комах (снігур, окунь, муха). Іменники - назви істот становлять лише частину величезної кількості назв, пов'язаних з живим у біологічному розумінні цього слова. До назв істот належать також слова, які не співвідносяться з живою природою, тобто не мають реальних відповідників в об'єктивній дійсності. Це, наприклад, назви міфічних істот (мавка, русалка), персоніфікованих предметів (Мороз, Вітер), іграшок (лялька). До назв істот належать також і деякі назви неживої природи: мрець, небіоючик, покійник, мертвяк, мертвець.

Відповідно назви неістот є позначуваним неживої, неорганічної природи. Сюди належать як конкретні, так і абстрактні іменники, зокрема назви речей, рослин, частин тіла істот (очевидно тому, що вони не можуть функціонувати самостійно), збірні, речовинні, географічні, астрономічні назви, назви ознак, дій, абстрактних понять тощо: верба, краса, поступ, рука. Однак поділ на живе і неживе непослідовний. Так, до назв неістот належать назви мікроорганізмів (мікроб, бактерія), іменники на позначення сукупностей людей, тварин або птахів (народ, натовп, загін, студентство, стадо, зграя).

Назви істот і неістот мають деякі відмінності у граматичному оформленні. Назви істот - іменники чоловічого роду однини - у знахідному відмінку мають однакову форму з родовим відмінком: зустріти товариша, зловити гусака. У множині ця властивість поширюється і на іменники жіночого і середнього роду: ганяли лисиць, бачили орлят. Іменники чоловічого роду однини - назви неістот - у знахідному відмінку мають однакову форму з називним відмінком: одержати диплом, посіяти ячмінь. Однак у ряді іменників засвідчується граматичний паралелізм: взяв ніж (ножа), пасти овець (вівці), розпрягати коней (коні).

Морфологічне вираження назв істот і неістот пов'язується в українській мові також з формою кличного відмінка, що властива іменникам жіночого і чоловічого роду на означення назв осіб (мамо, товаришу). Назви неістот укличному відмінку вживаються здебільшого в художній літературі, де вони персоніфікуються: Ой не шуми, луже, зелений байраче (Нар. тв.).

Виникнення назв істот-неістот зумовлювалося потребою розрізняти в мовленні форми підмета і прямого додатка іменників, що в спільнослов'янській мові були тотожні. Внаслідок цього форма іменників - назв істот чоловічого роду однини, жіночого і середнього роду множини, однакова у знахідному відмінку з називним, у функції прямого додатка стала поступово витіснятися формою родового відмінка. Нова форма знахідного відмінка у назвах осіб уже засвідчується у давньоруській мові (Чьти отиа своего (Остромирове Євангеліє, 1056-1057). Дещо пізніше вона поширилася і на назви тварин. В іменниках на означення неістот давня форма знахідного відмінка, тотожна формі називного, збереглася, оскільки функція підмета для них у звичайній мовленнєвій ситуації була не характерна.