ТЕМА: КОГНІТИВНО-ТИПОЛОГІЧНЕ ПОРІВНЯННЯ СХІДНОСЛОВ'ЯНСЬКИХ МОВНИХ КАРТИН СВІТУ НА МОРФОЛОГІЧНОМУ РІВНІ

ПЛАН.

1. Спільність мисленнєвих процесів та явищ граматичного рівня - основа когнітивно-типологічного порівняння східнослов'янських мовних картин світу.

2. Граматична категорія як одиниця виміру типологічної схожості та відмінності мов на морфологічному рівні.

3. Типологічна характеристика морфологічних категорій повнозначних частин мови. Категорії іменника та мовна картина світу.

4. Когнітивні можливості дієслова та інших частин мови.

1. Спільність мисленнєвих процесів та явищ граматичного рівня - основа когнітивно-типологічного порівняння східнослов'янських мовних картин світу

Визначення меж, семантичної потенційності та специфіки національних картин світу має безпосереднє відношення до розуміння мовної (зокрема граматичної) картини світу. Починаючи з робіт В. фон Гумбольдта, філософи, лінгвісти та науковці інших гуманітарних напрямків намагаються встановити об'єктивні принципи, що закладені в конкретній мовній системі, на яких базується ментальність народу.

Увага до взаємовідносин мови та мислення у працях психологів, фізіологів (І. М. Сєченов, В. М. Бехтерєв, І. П. Павлов), психолінгвістів (Ч. Осгуд, О.О. Леонтьєв, І. Н. Горєлов, О.О. Залевська, Ю. М. Караулов) не випадкова та має давні витоки. Дослідження попередників щодо мовно- мисленнєвих зв'язків покладені в основу когнітивної лінгвістики (Дж. Лакофф, Р. Лангаккер, Р. Джакендорф, О. С. Кубрякова), де мова розглядається як форма життєдіяльності людини та як спосіб усвідомлення й вербалізації знання та досвіду, людства.

Вивчення граматики мови в когнітивному аспекті на разі є актуальним. Основними цілями такого вивчення є встановлення зв'язків мовних граматичних категорій з когнітивною діяльністю людини, дослідження відповідності між граматичними категоріями і реальністю, а також проведення аналізу особливостей формування мовної картини світу в діахронному та синхронному аспектах тощо. Цілі передбачають низку дослідницьких завдань: визначення ролі мови в пізнавальній діяльності людини, питання членування (концептуалізації, категоризації) дійсності та відображення її в мові, пошуки семантичних першоелементів, що лежать в сфері когнітивної діяльності людини та ін.

Передумовою для проведення когнітивно-граматичних досліджень граматичних категорій окремих частин мови є твердження когнітивістів про те, що виділення частин мови має під собою когнітивну основу, а самі частини мови є «проекціями» об'єктів дійсності у світ мови [Кубрякова 1978: 5]. Основний постулат когнітивної граматики - граматичні категорії

виявляють безпосередній зв'язок з когнітивної діяльністю людини. Розуміння того, що кожна граматична система по-своєму членує реальність і пропонує свою власну категоризацію світу [Кубрякова 1994: 5], не заперечує думки про те, що існують спільні для всіх граматичних систем компоненти. Наприклад, такі частини мови, як іменник та дієслово є практично у всіх мовах, що свідчить про потребу людини відобразити в свідомості наявність предметів навколишнього світу та свою діяльність. Тому насамперед ми повинні встановити роль граматичних категорій іменника та дієслова у формуванні концептуально-мовної картини світу східних слов ян. Установлення такої ролі передбачає:

1. вивчення і дослідження сутності граматичних категорії іменника та дієслова у зв'язку з поняттями «предметність» та «дія»;

2. дослідження когнітивних особливостей функціонування у мові граматичних категорій іменника та дієслова;

3. порівняння формальних і когнітивних функцій граматичних категорій іменника та дієслова;

4. зіставлення ступеня когнітивного навантаження категорій іменника та дієслова у східнослов'янських мовах.

Завдяки здібності homо sаріеns до віддзеркалення дійсності, в свідомості індивідуума формується акумулятивна система, що зберігає знання та досвід у вигляді понять, суджень та умовиводів. Таку система прийнято називати картиною світу або концептосферою. Не викликає сумнівів, що ментальність народу (лексична і граматична) відображена в системі мови. «Мовна ментальність лексичного типа відображена в лексико-семантичній системі. Особливостями мовної ментальності граматичного типу визначається локальним, темпоральним й іншими фокусами представлення світу закріплені в першу чергу в граматичній системі (в системі часу, категорії числа, категорії роду тощо)» [Почепцов 1990: 111].

У лінгвістиці з'явилися праці, в яких узагальнюються основи національної ментальності, що закріплюється у словесних знаках і фактах мови. Професор В. В. Колесов вказує на такі особливості російської мови, які так чи інакше відображають ментальні характеристики свідомості її носіїв:

У центрі російської граматики знаходиться не ім'я, що виражає стійке статичне поняття, а дієслово, що позначає у вислові дію і в предикаті виражає те рема(нове), що несе в собі думка.

2. Російська і час внутрішній, тобто дієслівні категорії виду (доконаний, недоконаний) та часу.

3. Якість сприймається як основна категорія в характеристиці матеріального світу; якість, а не кількість приваблює закінченістю і різноманітністю форм; через ознаку виділяється кожна нова якість, що привертає увагу своєю неповторністю; абстрактні імена також утворюються за допомогою ад'єктивних основ, а самостійна категорія прикметника формується в російській мові, починаючи з прадавніх часів.

4. Як зв'язне й предикативно осмислене виступає дієслово бути, а не дієслова мати й хотіти, як в багатьох європейських мовах. Установка на дієслово буттєвого значення багато в чому визначила характер російської філософії. Ідеальне буття та побут лежать в основі російського предикативного зусилля думки, тоді як форми володіння й особистого побажання знаходяться на другому плані свідомості.

5. У російській мові немає артиклів, що, у свою чергу, привело до розмивання кордонів між вживанням імен в мові. Розведення у свідомості двох рівнів семантичного зв'язка речі та поняття, як вони відображені в слові, робить, наприклад, англійця стихійним номіналістом, тоді як деяка розмитість кордонів між річчю і поняттям цієї речі в росіян характеризує їх як реалістів (О. О. Потебня стверджував, що «думка спрямована словом»).

6. Невизначеність вислову з великою кількістю неозначених займенників і різних синтаксичних, конструкцій (наприклад, безособових речень) підвищує міру ухильності й розмитості російської думки, яка «ковзає» по яскравості образу й сторониться визначеності поняття.

7. Ухилення від метафори визначається основною установкою словника на метонімічні переносні значення у слові. Метафоричні перенесення розцінюються як індивідуально-авторські, не завжди придатні для загального користування. Це - відмова творити в слові: за допомогою метонімії легко тлумачити традиційний символ, тоді як метафора створює нові символи, що (в індивідуальному виконанні) признається як єресь.

8. Категорія істоти - залишок древнього язичнеського анімізму - також перешкоджає створенню оригінальної авторської метафори, такої, якавиявилася б зрозумілою іншим носіям мови. Російська думка одухотворяє, несподівано оживляючи все дорогоцінне, чому надається особливий сенс.

9. Ввічлива ухильність виявляється в тому, що слов'янський імператив не є, власне, наказовим способом, він походить від прадавньої форми оптатива - способа побажання. Відношення до іншого виявляється не в наказі або господарському повелінні, а в побажанні, що вислів буде взятий до відома.

10. У відношенні до себе російська людина надмірно категорична, щоз XVI ст. приголомшувало іноземців: користуючись формами рідної мови,росіянин будує свій вислів без допомоги всякого роду ухильних відступів,йому не потрібно оговорювати конкретну модальність свого вислову, вона міститься вже в конструкції його фрази (адже я говорив!).

11. Категоричність самоствердження і побутовий нігілізм знаходить собі підтримку в здатності російської мови будувати заперечення таким чином, що кожне окреме слово вислову заперечується саме по собі: ніхто нікому ніколи не винен Плеоназм (надмірність вираження) – особливість російської мови.

12. Категорія стану, що властива російській мові, проявляється лише в мовленні. У граматиці це виявляється у вживанні прислівників, або модальних слів, або другорядних форм на зразок мені шкода..., нічого не можна..; Тут немає ніякого предикативного зв'язку, дія не позначена. Це стан душі, яка в почутті переживає подію.

13. Особливості російської мови, що на основі ментальності формують буденну свідомість російської людини, виділяються загальною установкою на характер спілкування: як типовий прояв (рос.)(речемысли у всіх випадках переважає не монолог-роздум (який сприймається "як" ознака неоправданої юродивості - тихо сам с собою я веду беседу), а активно протікаючий діалог, у якому й народжується обопільно прийнятна думка. Думка соборно народжується в думі, з тією лише різницею, що індйвідуальна думка не тільки спрямована словом, тоді як спільна дума здатна й будувати слово.

14. Йдеться мова саме про діалог як основну форму мислення. В історичній перспективі розвитку мови третій завжди зайвий. Займенник третьої особи він, вона, воно, вони формується досить пізно і до цих пір відчувається як споріднене вказівному в значенні «той, інший», який знаходиться вдалині, поза діалогом.

15. Збірна множинність об'єктів (нерозчленована множинність) особливо добре представлена у відношенні до людей, до спільноти, яка ціннісно сприймається в своїй цілісності: народ, натовп, полк (колективістський тип культури).Багаточисельні форми множини зберігають вихідний смисл збірності або нерозчленованої множинності.

16. Поступово відбувалося інтенсивне відділення парадигми однини від парадигми множини, в якій закінчення вже не розрізняють імена за граматичним родом: стіл - стіна в однині з відмінністю в закінченнях при збігу закінчення в множині (столам, стінам, тощо). Відбувається розведення речового та понятійного значення в слові, причому близьке до поняття значення зазвичай пов'язане з формою однини, а абстрактні імена взагалі виступають лише в цій формі (пор. дух). На розрізненні форм множини формується категорія визначеності, якої потребує усне мовлення.

17. Сходження «за родами» призводило до породження нових гіперонімів, і цей процес постає як безперестанне відтворення символів, що виникає в момент утілення концептів у змістовних формах слова. Для російської ментальності характерна побудова синтетичних моделей вислову, що також відображає спрямованість до цілого, а не до аналітично даним його частинам. Навіть символічний образ постає тут як основна маніфестація поняття, «свого роду поняття», яке постійно відтворюється шляхом накладення образу на відомий символ. Символ існує, а поняття про нього постійно відтворюється; мова тут - енергія дії, а не її результат.

18. Безособові, невизначено-особові, узагальнено-особові та інші типи речень створюють уявлення про хисткий зовнішній світ, яке абсолютно не перекладається на інші мови, і яке є свого роду віддзеркаленням світу іншого, реального, існуючого у свідомості людини до зустрічі зі світом зовнішнім. Для російської свідомості умова має переваги перед причиною - характеристикою дії, яка визначається чисто зовні, суб'єктивно, тому що насправді мета важливіша за умову.

19. Важлива історична послідовність у формуванні російських складних речень, з яких самими древніми за складанням були умовні речення. Типи підрядних згущувалися в поєднанні трьох ознак вислову: модальності, визначеності її предикативності.

20. Нові типи словотвірних моделей розвивалися майже одночасно з формальною спеціалізацією різних типів сурядного речення (гіпотаксиса). Складні слова також стискувалися в узагальнені за єдністю суфіксів лексеми, за допомогою яких легко було створювати довгі ланцюжки речень. Складні слова були свого роду аналітичними поняттями [Колесов 2004: 25-31].