25. Проаналізуйте динаміку розвитку вмінь діалогічного мовлення; розкрийте роль навчально-мовленнєвої ситуації для розвитку умінь говоріння.

Діалог - це розмова двох або більшої кількості осіб². Перш ніж визначити найбільш раціональні шляхи навчання діалогічного мовлення, розглянемо питання про лінгвістичні особливості діало­гу, його логічну структуру, а також ті труднощі психологічного характеру, які доводиться долати учням при засвоєнні діалогічного мовлення.

Для діалогічного мовлення характерні еліптичні конструкції і короткі відповіді на загальні запитання. Наприклад:

Англ.: - Where have you been? Нім.: - Wo warst du?

- At the library. - In der Bibliothek.

- Have you seen Oleg? - Hast du Oleg gesehen?

- Yes, I have. - Ja.

Особливістю діалогу є також наявність у ньому мовних кліше, які самі по собі не несуть ніякої інформації, а використовуються для заповнення пауз (англ.: Well, you know, you see, in fact, let me see, it’s like this і т.і.; нім.: Gut, na ja, du weißt ja, kann sein, vielleicht, genau і т.і.), для того, щоб почати розмову, при­вернути до себе увагу співрозмовника (англ.: І say, look here, нім.: Entschuldigung, ich möchte sagen/fragen; Sieh mal!), пом’як­шити свої судження, зняти з них відтінок категоричності (англ.: as far as I know, I believe, I’d say, to my mind, in my opinion, if I am not mistaken i т.і., нім.: So viel ich weiß; wenn ich mich nicht irre; meiner Meinung nach; ich glaube; ich würde sagen і т.і.), висловити згоду, незгоду, сумнів, жаль (англ.: І agree, I don’t agree, I’m sure, І’m not certain, I’m sorry, нім. ich stimme dir zu; ich teile deine Meinung, dass...; ich bin anderer Meinung; das stimmt nicht; ich zweifle daran; ich bin nicht sicher; es tut mir leid).

Одиницею діалогічного мовлення є діалогічна єдність (ДЄ). Це поєд­нання двох реплік: стимулюючої (репліка того, хто починає розмо­ву) і реактивної (репліка того, хто підтримує розмову). Ці реплі­ки відрізняються за умовами їх формування. Стимулююча репліка ви­кликається певною ситуацією (наприклад: екзамен, що має відбутися, випадок на уроці і т.і.). В цих ситуаціях і з’являються такі стимулюючі репліки як “Я дуже хвилююсь, що не зможу повторити всього за три дні”, “Як тобі сподобалась витівка Олени? Вона мене просто вразила” і т.і. Таку репліку той, хто говорить, обирає сам, і цей вибір практично не обмежений. Він визначається ситуацією і мовленнєвим наміром того, хто починає розмову. Той, хто відповідає на цю репліку, дещо обмежений у виборі того, що сказати. Його репліка обов’язково повинна бути пов’язана із реплікою-стимулом. Це може бути відповідь на конкретне запитання, згода, незгода, уточнююче запитання, вираз солідарності, жалю, радості і т. ін.. Якщо він бажає продовжити розмову, він повинен додати свою стимулюючу репліку. Наприклад:

Навчаючи діалогічного мовлення, необхідно сформувати вміння двох рівнів: а) вміння зв’язувати окремі репліки в діалогічні єдності різних видів (методисти, зокрема М.В.Ляховицький, В.Д.Скалкін, С.Л.Шатілов називають це умінням реплікування); б) будувати діалоги, які б являли собою завершений комунікативний акт (діалоги на рівні тексту).

Навчати обох цих вмінь слід в межах кожного навчального циклу (Unit/Lektion). Коли відбувається формування лексико-граматичних навичок і учні виконують вправи на рівні одного речення (дотекстовий етап), треба проводити вправи з реплікування. Коли ж відбувається робота над текстом та на післятекстовому етапі, доцільно пропонувати вправи на побудову цілісних діалогів.