1. Охарактеризуйте структуру та зміст Програми (2001 р.) з англійської мови для середніх шкіл, її роль в оновленні змісту навчання іноземної мови.

2. Дайте характеристику основних компонентів комунікативної компетенції.

Під комунікативною компетентністю розуміють здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми, певну сукупність знань, умінь і навичок, що забезпечують ефективне спілкування. Вона передбачає уміння змінювати глибину і коло спілкування, розуміти і бути зрозумілим для партнера по спілкуванню. Комунікативна компетентність формується в умовах безпосередньої взаємодії, тому є результатом досвіду спілкування між людьми.

Компоненти іншомовної комунікативної компетенції:

1) Мовна компетенція передбачає опанування знаннями (з лексики, граматики, фонетики та орфографії) та формування відповідних навичок: - фонетичні; - лексичні; - граматичні; - морфологічні – пов’язані із складом слова та частинами мови; - синтаксичні – пов’язані з побудовою речень та їх різних видів; - орфографічні; - графічні та каліграфічні – засвоєння особливостей написання.

2) Мовленнєва компетенція - володіння 4-ма видами умінь – аудіювання, говоріння, читання та письмо.

3) Соціокультурна компетенція складається з:

- країнознавча компетенція – знання учнів про культуру країни, мова якої вивчається;

- лінгвокраїнознавча компетенція передбачає володіння учнями особливостями мовленнєвої та немовленнєвої поведінки носіїв.

4) Стратегічна компетенція — здатність ефективно брати участь у спілкуванні, обираючи для цього вірну стратегію дискурсу, якщо комунікації загрожує розрив через шум, недостатню компетенцію та ін., а також адекватну стратегію для підвищення ефективності комунікації;

5) Дискурсивна компетенція – здатність керувати мовленням та структурувати його за допомогою тематичної організації, зв’язності, логічної організації, стилю та реєстру, риторичної ефективності.

6) Інформаційна компетентність – це добра обізнаність у світі інформації.

3. Розкрийте специфіку комунікативного підходу до навчання англійської мови в середній школі.

Комунікативний підхід до навчання іноземних мов передбачає формування уміння використовувати мову в реальній ситуації спілкування для досягнення взаєморозуміння між людьми. А відтак, сутність такої організації навчального процесу - це відтворення соціально зумовленого мовленнєвого досвіду в системі «рідна-нерідна мова» через діяльність викладання й учіння.

При к о м у н і к а т и в н о м у п і д х о д і до матеріалу навчання зараховують готові речення та правила їхнього вживання в процесі спілкування. Розвиток прагматики, яка вивчає мову у відношенні до співрозмовників, розширив класифікацію речень за метою висловлення, що дозволяє більш повно враховувати їхні комунікації функції в процесі навчання. Поряд із розповідними, питальними та окличними реченнями, у прагматиці виділено перформативи, проголошення яких рівнозначне виконанню дії (напр., I congratulate you), обіцянки (напр., I’ll come some time), погрози (напр., He’ll pay you). За їх роллю в комунікації традиційні наказові речення (директиви) поділені на власне накази та прохання. Лексичними показниками останніх вважають слово please, яке пом’якшує наказ (напр., Please go away).

До комунікативного матеріалу навчання належить граматика діалогу, яка включає правила пов’язування окремих висловлень залежно від інтеракційної (пор. англ. interaction) або ділової (transactional) комунікації. Інтеракційне спілкування спрямоване на встановлення контакту між людьми до обговорення певної теми (напр., бесіди про погоду, здоров’я або виявлення американцями географічної близькості співрозмовників), а ділова взаємодія розгортається навколо певної теми та спрямована на вирішення конкретних проблем. Навчання інтеракційним діалогам передбачає знання їхньої структури, основу якої утворюють діалогічні єдності (adjacency pairs) та сформовані на їхній основі більш складні утворення. У мовленні найбільш поширені, а відтак і найважливіші для методики такі види діалогічних єдностей (ДЄ): привітання – привітання (напр., Good morning! – Good morning!); пропозиція – її прийняття або відхилення (напр., Like a lift? – You saved my life!/ Thanks, but I am waiting); вибачення – прийняття (напр., Excuse me! – I quite understand); питання – відповідь (напр., How much was it? – Pound fifty). Окремі єдності розширюються за рахунок проміжних кроків, у зв’язку з чим наведений приклад питання та відповіді можна розгорнути у таку послідовність:

• How much was it?

• Oh, you don’t really want to know, do you?

• Oh, tell me.

• Wasn’t cheap.

• Was it a pound?

• Pound fifty.

Складність засвоєння учнями, що вивчають англійську мову, привітань зумовлена тим, що цю ДЄ британці розширюють за рахунок запитань про стан здоров’я, напр., How are you? – Fine. Thank you. And how are you? – Not too bad, I am glad to say.

Деякі ДЄ мають третій крок (follow-up move), спрямований на підтвердження мовцем того, що він отримав відповідь. Триетапне спілкування передусім характерне для уроків при оцінюванні вчителем висловлень учнів, напр.,

Teacher: What did you do at the week-end?

Pupil: I went to Wales.

Teacher: Good.

Відповідно вчитель повинен знати лексику, призначену для реалізації цього кроку спілкування, що передбачає включення до висловів класного вжитку таких виразів: how nice; that’s interesting; oh; dear; how awful; you; oh; no; I see; did you; right.

У процесі викладання англійської мови слід ураховувати чотирьохетапну структуру відмови, яка складається з подяки (Thank you very much), пом’якшення (I’m afraid), вказівки на причину (I’m booked up), збереження поваги (What about tomorrow?).

Розглянуті ДЄ та їхні варіанти слугують гарною основою для організації вправ із засвоєння нового мовного матеріалу. Так, запитання What is this? може бути використане при роботі над новою лексикою: учні ставлять його з метою отримання інформації про невідомі їм назви речей, які демонструє вчитель.

Залучення до матеріалу навчання структури ділових діалогів передбачає засвоєння учнями явища черговості (turn-taking), яке визначає, хто говорить, коли і як довго. Його пов’язують з уведенням і змінами тем бесід, а також із уживанням лексичних одиниць, що вказують на закінчення мовцем своєї частини діалогу (напр., so, anyway, last but not least etc.).

При к о м у н і к а т и в н о - п р а г м а т и ч н о м у підході до викладання іноземних мов матеріал навчання включає принципи успішної комунікації, виокремлені американським ученим Г.Грайсом: якості (кажи правду), кількості (не кажи багато), доречності (говори по суті) та способу (говори ясно). До них додаємо принцип увічливості, який спирається на три правила – не нав’язуй свою думку, дай співрозмовнику можливість вибору, будь доброзичливим (Р.Лакофф). Поряд із загальними правилами комунікативної поведінки, указані принципи пояснюють вживання модальних висловів (I think, I believe, I suppose, I’m afraid, I dare say, I must confess), умовного способу (The damage was mostly internal, I should think), розділових питань, які надають висловленню некатегоричності (напр., Lovely day, isn’t it?). У свою чергу принцип увічливості передбачає включення до матеріалу навчання етикетних норм, знання яких полегшує розуміння окремих відрізків мовлення. Так, для правильної реакції на висловлення Who is the artist? (Who’s the cook? Who’s the gardener?) важливо враховувати, що в американському суспільстві вони виконують роль компліментів, передбачаючи відповіді It’s just a hobby або I’m just a fan.

При комунікативному підході до викладання іноземних мов матеріал навчання включає немовні (паралінгвістичні) засоби спілкування, наприклад, відстань між співрозмовниками, яка залежить від національно-культурних особливостей країни або регіону. Для англомовного суспільства виокремлені такі різновиди дистанції – інтимна (до 0,5 м), персональна (від 0,5 до 1,2 м), соціальна, тобто звичайна відстань між знайомими або незнайомими людьми під час ділової бесіди (від 1,2 до 3,5 м), публічна (від 3,5 метрів і далі). Водночас для латиноамериканців притаманна ближча відстань між комунікантами, що слід враховувати при навчанні іспанської мови.

Новий матеріал для навчання монологічного мовлення та письма запропонувала лінгвістика тексту. Передусім це дані про послідовність розгортання тема-рематичних ланцюжків, які відбивають чергування відомої та невідомої інформації. Учням важливо знати і застосовувати три найбільш розповсюджені тема-рематичні моделі: послідовну тематизацію реми попереднього речення (напр., The boy bought a book. The book was interesting); ланцюжки з наскрізною темою (напр., The restaurant attracted the girls’ attention. It was situated to the right. But they couldn’t enter it); розвиток тема-рематичного ланцюга на базі похідних тем, заснованих на загальній темі (напр., The weather was fine. The sun was shining, the sky was cloudless, a light wind was blowing). При навчанні монологічного мовлення особливу увагу слід звертати на анафоричні зв’язки, тобто вживання займенників, займенникових прислівників, форм артиклів, видо-часових форм для відсилання до вже згаданого, напр., Many, many years ago there lived a poor farmer in Britain who had three daughters. His wife died when the girls were very young and the poor farmer had to take care of his daughters himself.

Сучасні комунікативні підходи в лінгвістиці пропонують нові класифікації уже відомих мовних одиниць, спрямовані на більш повне урахування потреб спілкування, а тому перед учителем постає проблема вибору певної класифікації в процесі навчання. Так, в аспекті позначення компонентів комунікативної ситуації виокремлено групу вказівних (дейктичних) одиниць, які охоплюють традиційні класи особових займенників і прислівників. Згідно з цією класифікацією, в англійській мові займенник першої особи I вказує на мовця, займенник другої особи you позначає адресата; займенники третьої особи he, she, it та they ідентифікують предмет спілкування; прислівники місця (here – there) та часу (now – then) позначають просторові та темпоральні координати комунікативної ситуації. При такому підході у займенника we, який рідко звучить із вуст групи людей, виявлено два значення: інклюзивне, спрямоване на об’єднання співрозмовників (напр., We all will go to the match), та ексклюзивне, що протиставляє комунікантів (напр., We will teach you a lesson). На цьому фоні займенник they сприймається як засіб дистанціювання, напр., They threw away our chance for a national championship. У наведеному прикладі на тлі присвійного займенника our, який позначає команду як ціле, дейктик they підкреслює дистанцію між мовцем та іншими гравцями після поразки. Очевидно, що засвоєння вказаних значень особових займенників важливе для старшого етапу навчання.

При викладанні англійської мови проблема вибору матеріалу навчання також пов’язана з тим, на який регіональний варіант спирається вчитель, британський чи американський, що в більш широкому плані пов’язано з існуванням єдиного стандарту англійської мови. При вирішенні цього питання враховуємо, що попри наявність різних варіантів англійської мови, їхні носії добре розуміють один одного, що свідчить про існування єдиної мовної бази, яка забезпечує міжнаціональне спілкування. Більше того, деякі дослідники вважають, що завдяки процесам глобалізації відбувається зближення варіантів англійської мови. З цього для методики навчання робимо два висновки. По-перше, для початкового етапу необхідно виділити мовні одиниці, спільні для британського та американського варіантів, у вигляді шкільної англійської, яка може використовуватись як матеріал навчання та сприйматись як прообраз міжнародної англійської, що наразі формується. По-друге, відмінності між варіантами англійської мови слід ураховувати в старших класах, пов’язуючи їх з культурними та історичними особливостями життєдіяльності двох націй, що спілкуються однією мовою. Так, учням слід пояснити, що сучасний американський варіант багато в чому відбиває стан англійської мови сімнадцятого століття, коли почалося заселення Америки. Серед них – найбільш характерні фонетичні особливості американського варіанту, вирази I guess, іменник fall, що позначає осінь, прикметник mad у значенні ‘злий’ тощо.

Отже, розвиток лінгвістики постійно розширює матеріал навчання, збільшує об’єм мовних структур, які підлягають засвоєнню, і пропонує нові класифікації вже відомих мовних одиниць, а суспільний розвиток зумовлює зміни у вживанні давно відомих мовних одиниць і структур, що ставить перед вчителем іноземної мови низку проблем, передусім пов’язаних із визначенням етапів навчання, на яких учні мають засвоювати цей матеріал.