1. Заробiтна плата та її регулювання

Процес регулювання оплати працi почався з 1991 р., коли було

прийнято Закон України «Про пiдприємства в Україні» і їм було

надано право самостiйно встановлювати системи, форми, визна-

чати розмiр оплати праці.

У 1992 р. затверджено декрет КМУ «Про оплату працi», на

пiдставi якого у 1995 р. прийнято Закон України «Про оплату

працi», що регламентує питання тарифiкацiї та оплати працi.

З 1993 р. введено в дiю Закон України «Про колективнi дого-

вори i угоди», яким передбачено порядок укладання угод i дого-

ворiв з питань органiзації працi, визначення умов та порядку

встановлення розмiру оплати працi.

У статтях 43—46 Конституції України вiдзначено, що грома-

дяни мають право на працю, вiдпочинок, соцiальний захист, без-

печнi та здорові умови працi i заробiтну плату. Питання оплати

працi регламентують такi законодавчi акти, як «Кодекс законiв

про працю», Закон України (Про вiдпустки» та деякi інші.

Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1375/

2000 р. схвалено «Концепцiю дальшого реформування оплати

праці в Українi».

Концепцiя пiдвищення рівня номiнальної та реальної за-

робiтної плати ґрунтується на таких засадах:

– встановлення економічно та соцiально обґрунтованих рівнів

мінімальної заробітної плати з поетапним наближенням її

розмiру до прожиткового рівня;

– впровадження зростання номінальної заробiтної плати

порiвняно з пiдвищенням споживчих цiн;

– встановлення оптимальних різниць в оплаті працi між про-

фесiями, рiвнями кваліфікації, у посадових окладах між окреми-

ми галузями економiки;

– підвищення до 2004 р. частки оплати у валовому внутріш-

ньому продукті до 50—55 %;

– удосконалення механізму оподаткування заробітної плати

через розвиток і впровадження ринкових механiзмiв регулювання

заробітної плати;

– перегляд платежів і зборів на соціальне страхування між

працівниками та роботодавцями в оптимальних співвідношеннях;

112

– визначення заробiтної плати як цiни робочої сили, що фор-

мується на ринку праці;

– удосконалення механiзму визначення фонду оплати праці

працівників бюджетної сфери.

Пiдвищення рiвня заробiтної плати на зазначених засадах ви-

магає здійснення на державному, регіональному, галузевому рів-

нях, а також на рiвнi пiдприємства органiзацiйних та економiч-

них заходів, спрямованих на пошук необхідних для цього коштiв.

Для нагромадження коштiв, спрямованих на оплату працi, не-

обхідно:

– знижувати витрати матерiалів, енергії, палива, напiвфабри-

катiв тощо;

– переходити на погодинну оплату праці;

– вiдновити нормування працi;

– використовувати сучасні мотивацiйні та стимулюючi ме-

ханiзми високопродуктивної праці;

– збільшувати рентабельнiсть виробництва через механізм

зниження собівартості продукції;

– пiдвищувати продуктивність працi.

На жаль, концепція має декларативний характер, неконкретна,

навiть не вказаний строк, на який вона розрахована, та хто

вiдповiдає за виконання. Разом із тим у нiй правильно вiдзначено,

що пiдвищення платоспроможного попиту населення на товари і

послуги сприятиме економiчному зростанню виробництва, а від-

мовлення функцiй заробiтної плати з розширеного вiдтворення

робочої сили забезпечить поетапне наближення до реальної вар-

тостi робочої сили на ринку працi. Питання полягає лише в тому,

за допомогою яких механiзмiв буде досягнуто зростання попиту

населення та наближення оплати працi до її реальної вартостi? На

нього немає вiдповiдi у прийнятiй концепцiї.