- •Тестові запитання з курсу «Текстологія»
- •Дійсно авторський текст в його останній редакції, загальноприйнятий для всіх видань цього твору на даному ступені вивчення джерел тексту, називається:
- •Тестові запитання з курсу «Текстологія»
- •До інформаційних і структурних якостей тексту належить:
- •Автором визначення «Автор – це той, хто пропонує певну кількість перспектив і можливостей, які раціонально організовані й укомплектовані деталями для правильного розвитку» є:
- •Механічне з’єднання текстів різних редакцій, називається:
- •Засновником філологічної школи «критики та екзегетики» (2 ст. До н. Е.) був:
- •Дійсно авторський текст в його останній редакції, загальноприйнятий для всіх видань цього твору на даному ступені вивчення джерел тексту, називається:
- •Використання терміна без його визначення, тому що термін номінує поняття в максимально згорнутому вигляді, називається:
- •До інформаційних і структурних якостей тексту не належать:
- •Автором праці «Породження інтертексту (Елементи інтертекстуального аналізу з прикладами з творчості б.Л. Пастернака)» (1985) є:
- •Стискання плану означуваного при збереженні змісту означуваного в тексті, називається:
- •Аспект співвідношення «автор-текст-позатекстова діяльність» досліджує:
- •Дійсно авторський текст в його останній редакції, загальноприйнятий для всіх видань цього твору на даному ступені вивчення джерел тексту, називається:
- •Міра несподіваності художнього тексту для читача в теорії рецептивної естетики називається:
- •Категорію «уявний читач» було введено в науковий обіг:
Тестові запитання з курсу «Текстологія»
Варіант 2
До інформаційних і структурних якостей тексту належить:
а) правильність;
б) точність;
в) чистота;
г) культура.
Автором визначення «Автор – це той, хто пропонує певну кількість перспектив і можливостей, які раціонально організовані й укомплектовані деталями для правильного розвитку» є:
а) В. Ізер;
б) Е. Вульф;
в) С. Фіш;
г) У. Еко.
Співвідношення простору та тексту в праці «Текст: семантика та структура» (1983) розглядає:
а) Х.-Л. Борхес;
б) С.П. Омінянчук;
в) М.М. Бахтін;
г) В.М. Топоров.
Ступінь смислово-змістовної новизни тексту для читача, яка поміщена в темі і авторській концепції, системі авторських оцінок предмету думки, називається:
а) інформативністю тексту;
б) семантикою тексту;
в) інтертекстуальністю;
г) гіпертекстуальністю.
Механічне з’єднання текстів різних редакцій, називається:
а) емедженцією;
б) редакторською правкою;
в) контамінацією;
г) авторським огріхом.
Засновником філологічної школи «критики та екзегетики» (2 ст. До н. Е.) був:
а) Аристарх;
б) Аристотель;
в) Платон;
г) Евріпід.
Дійсно авторський текст в його останній редакції, загальноприйнятий для всіх видань цього твору на даному ступені вивчення джерел тексту, називається:
а) авторською редакцією;
б) канонічним текстом;
в) декретованим текстом;
г) опрацьованим текстом.
Автором статті «До постановки проблеми образу автора» є:
а) У. Еко;
б) В.Б. Катаєв;
в) Е. Вульф;
г) М.М. Бахтін.
Поділ фонових знань на соціальні, індивідуальні та колективні здійснив:
а) В.Я. Шабес;
б) У. Еко;
в) М.М. Бахтін.
г) В.Б. Катаєв.
Допоміжна історико-філологічна дисципліна, що вивчає історію виникнення і долю тексту художніх та інших творів, називається:
а) логікою;
б) історіографією;
в) текстологією;
г) синергетикою.
Використання терміна без його визначення, тому що термін номінує поняття в максимально згорнутому вигляді, називається:
а) синтаксичною компресією;
б) формуванням мовних стереотипів;
в) лексичною компресією;
г) повторною номінацією.
До інформаційних і структурних якостей тексту не належать:
а) логічність;
б) правильність;
в) зв’язність;
г) точність.
Автором праці «Породження інтертексту (Елементи інтертекстуального аналізу з прикладами з творчості б.Л. Пастернака)» (1985) є:
а) І.Л. Смірнов;
б) М.М. Липовецький;
в) М.М. Бахтін;
г) Ю.М. Тинянов.
Тексти «Маятник Фуко» У. Еко та «Улісс» Дж. Джойса запрограмовані на:
а) уявного читача;
б) критичного читача;
в) щасливого читача;
г) поінформованого читача.
Автором праці «Фантазія як основа мистецтва» (1914) є :
а) Дж. Серль;
б) В. Вундт;
в) Ю. Лотман;
г) Х.-Л. Борхес.
Короткий виклад змісту документа, що розміщується після заголовку і після якого йде основний текст, називається:
а) лідом;
б) прологом;
в) епіграфом;
г) епілогом.
