Тестові запитання з курсу «Текстологія»

Варіант 1

1. Засновником філологічної школи «критики та екзегетики» (2 ст. до н. е.) був:

а) Аристарх;

б) Аристотель;

в) Платон;

г) Евріпід.

2. Дійсно авторський текст в його останній редакції, загальноприйнятий для всіх видань цього твору на даному ступені вивчення джерел тексту, називається:

а) авторською редакцією;

б) канонічним текстом;

в) декретованим текстом;

г) опрацьованим текстом.

3. До інформаційних і структурних якостей тексту належить:

а) правильність;

б) точність;

в) чистота;

г) культура.

4. Автором визначення «Автор – це той, хто пропонує певну кількість перспектив і можливостей, які раціонально організовані й укомплектовані деталями для правильного розвитку» є:

а) В. Ізер;

б) Е. Вульф;

в) С. Фіш;

г) У. Еко.

5. Механічне з’єднання текстів різних редакцій, називається:

а) емедженцією;

б) редакторською правкою;

в) контамінацією;

г) авторським огріхом.

6. Аспект співвідношення «автор-текст-позатекстова діяльність» досліджує:

а) лінгвоцентричних підхід до вивчення тексту;

б) когнітивний підхід до вивчення тексту;

в) антропоцентричний підхід до вивчення тексту;

г) текстоцентричний підхід до вивчення тексту.

7. Використання терміна без його визначення, тому що термін номінує поняття в максимально згорнутому вигляді, називається:

а) синтаксичною компресією;

б) формуванням мовних стереотипів;

в) лексичною компресією;

г) повторною номінацією.

8. До інформаційних і структурних якостей тексту не належать:

а) логічність;

б) правильність;

в) зв’язність;

г) точність.

9. Автором праці «Породження інтертексту (Елементи інтертекстуального аналізу з прикладами з творчості Б.Л. Пастернака)» (1985) є:

а) І.Л. Смірнов;

б) М.М. Липовецький;

в) М.М. Бахтін;

г) Ю.М. Тинянов.

10. Стискання плану означуваного при збереженні змісту означуваного в тексті, називається:

а) логічною компресією;

б) статистичною компресією;

в) інформаційною компресією;

г) семантичною компресією.

11. Дійсно авторський текст в його останній редакції, загальноприйнятий для всіх видань цього твору на даному ступені вивчення джерел тексту, називається:

а) канонічним текстом;

б) авторською редакцією;

в) декретованим текстом;

г) опрацьованим текстом.

12. Тексти «Маятник Фуко» У. Еко та «Улісс» Дж. Джойса запрограмовані на:

а) уявного читача;

б) критичного читача;

в) щасливого читача;

г) поінформованого читача.

13. Короткий виклад змісту документа, що розміщується після заголовку і після якого йде основний текст, називається:

а) лідом;

б) прологом;

в) епіграфом;

г) епілогом.

14. Автором статті «До постановки проблеми образу автора» є:

а) У. Еко;

б) В.Б. Катаєв;

в) Е. Вульф;

г) М.М. Бахтін.

15. Поділ фонових знань на соціальні, індивідуальні та колективні здійснив:

а) В.Я. Шабес;

б) У. Еко;

в) М.М. Бахтін.

г) В.Б. Катаєв.

16. Допоміжна історико-філологічна дисципліна, що вивчає історію виникнення і долю тексту художніх та інших творів, називається:

а) логікою;

б) історіографією;

в) текстологією;

г) синергетикою.

17. Комунікативною пресупозицією тексту є:

а) інформаційний мінімум;

б) семантичний мінімум;

в) інформаційний максимум;

г) семантичний максимум.

18. Опущення елементу в поверхневій структурі вислову, не зважаючи на його присутність в глибинній структурі, називається:

а) стилістичною економією;

б) семантичною економією;

в) лексичною економією;

г) мовною економією.

19. Категорію «інтертекстуальної компетенції» в науковий обіг було введено:

а) М. Бахтіним;

б) Ю. Крістєвою;

в) В. Топоровим;

г) С. Омінянчуком.

20. Спосіб підвищення інформативності тексту пов’язаний з процесом згортання інформації за рахунок скорочення об’єму текстового простору при збереженні об’єму самої інформації, називається:

а) екстенсивним;

б) контекстуальним;

в) інтенсивним;

г) поверхневим.

21. Автором праці «Фантазія як основа мистецтва» (1914) є :

а) Дж. Серль;

б) В. Вундт;

в) Ю. Лотман;

г) Х.-Л. Борхес.

22. Слова або групи слів, вмонтовані в синтагму, конструкція якої відображає внутрішні семантичні окреслення ключового слова, називаються:

а) гіперлемами;

б) континуумами;

в) гіпограмами;

г) лексемами.

23. Узагальнюючий термін для групи читачів, які володіють різною компетенцією, однак емпірично здатні актуалізувати потенційні значення тексту, називається:

а) уявний читач;

б) архічитач;

в) щасливий читач;

г) поінформований читач.

24. Міра несподіваності художнього тексту для читача в теорії рецептивної естетики називається:

а) невизначеністю естетичних категорій;

б) естетичною дистанцією;

в) естетичною цінністю;

г) естетичним колапсом.

25. Співвідношення простору та тексту в праці «Текст: семантика та структура» (1983) розглядає:

а) Х.-Л. Борхес;

б) С.П. Омінянчук;

в) М.М. Бахтін;

г) В.М. Топоров.

26. Ступінь смислово-змістовної новизни тексту для читача, яка поміщена в темі і авторській концепції, системі авторських оцінок предмету думки, називається:

а) інформативністю тексту;

б) семантикою тексту;

в) інтертекстуальністю;

г) гіпертекстуальністю.

27. Автором праці «Література в читачеві: афективна стилістика» (1970) є:

а) С. Фіш;

б) У. Еко;

в) В. Ізер;

г) Е. Вульф.

28. Твердження «Коли думають про читача, то не як про окреслених, байдужуватих «консументів», а як про незнаних їм, але близьких духом горючих знепокоєним почуттям друзів, майже побратимів» належить:

а) Г.-Р. Яуссу;

б) Ю. Липі;

в) М. Хайдеггеру;

г) М. Бахтіну.

29. Відкритість мистецтва до ефектів несподіваності та провокаційності, що здатні радикально змінювати усталені читацькі уявлення та стереотипи, називається:

а) контекстуальністю;

б) континуальністю;

в) віртуальним сенсом;

г) зміною сенсу.

30. Категорію «уявний читач» було введено в науковий обіг:

а) В. Ізером;

б) У. Еко;

в) С. Фішем;

г) Е. Вульфом.