4. Право на отримання мотивованого судового рішення є процесуальним елементом права на справедливий суд (ст. 6 кзпл).

ЄСПЛ стосовно вмотивованості судового рішення виробив таку позицію. А саме, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 КЗПЛ зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну

свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в

тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що невмотивованість судового рішення є підставою для його скасування у зв’язку з порушенням норм процесуального права незалежно від доводів, викладених в апеляційній чи касаційній скарзі. Що ж до рішень судів вищестоящих інстанцій, то ЄСПЛ у своїх рішеннях висловив низку наступних міркувань. Так ЄСПЛ стосовно вмотивованості ухвал судів апеляційної або касаційної інстанцій вказав, що, відхиляючи скаргу, суд у принципі може обмежитися прийняттям мотивів винесеного попереднього судового рішення. Однак

ЄСПЛ у своїх постановах вказував, що порушення права на справедливий розгляд за ст. 6 КЗПЛ буде мати місце у випадках: відмови суду розглядати в своєму рішенні доводи, засновані на КЗПЛ, які до того ж були ясно і повно викладено, відмови суду оцінювати доводи заявника, засновані на Конституції, відмови суду касаційної інстанції в задоволенні скарги заявника без оцінки доказів по суті, тобто без будь-якої мотивації, лише шляхом відтворення в судовій ухвалі тексту рішення нижчестоящого суду.

Наведені вимоги стосуються як судових рішень, прийнятих у формі ухвали, так і у формі вироку. Так, насамперед вмотивованими повинні бути судові рішення у формі ухвали щодо обмеження основоположних прав і свобод людини: про затримання особи; про проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку; про позбавлення або обмеження права власності тощо.Вартими уваги в контексті мотивованості вироку є правові положення, викладені в окремих рішеннях ЄСПЛ. Так, у справі «Болдя проти Румунії» ЄСПЛ підкреслив, що суд першої інстанції не здійснив розгляд всіх складових елементів правопорушення і зовсім не аналізував докази, надані заявником, що йому б надало можливість, у разі

необхідності, ухвалити вмотивоване рішення, чого йому в справі не вдалося зробити. Також вимога до суду наводити мотиви власних рішень має ураховувати і будь-які незвичні риси процесу, зокрема в судах присяжних, у яких присяжні засідателі не зобов’язані наводити мотивів свого внутрішнього переконання.