8. Проблема навичок та вмінь мовлення в навчанні іноземних мов

Навичку визначають як “психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих витрат фізичної та нервово-психологічної енергії”.

У процесі навчання іноземної мови мовленнєві дії учнів мають бути доведені “до оптимального рівня досконалості”, що забезпечує спрямованість уваги людини при здійсненні МД лише на зміст свого висловлювання чи того повідомлення, яке вона сприймає на слух або читає.

Щоб досягти “рівня навички”, мовленнєва дія має набути таких якостей як автоматизованість, стійкість, гнучкість, відсутність спрямованості свідомості на форму виконання, відсутність напруження і швидкої втомлюваності.

Автомотизованість – одна з найголовніших якостей будь-якої навички. Вона передбачає певну швидкість виконання операцій, що входять до дії, її цілісність та плавність, а також послаблення напруженності.

Стійкість, тобто підготувати окремо сформовані навички до взаємодії, об’єднати різні труднощі, які досі долалися окремо.

Гнучкість навички розглядають у двох планах: 1) як здатність включатися у новій ситуації; 2) як здатність функціонувати на новому мовленнєвому матеріалі.

Уміння можна визначити як оптимальний рівень досконалості певної діяльності. Відповідно до основних видів МД відносять 4 основних уміння: уміння говорити, писати, уміння аудіювати та уміння, читати.

Етапи формування навичок: Перший етап: на цьому етапі учні знайомляться з новим мовним матеріалом – граматичним, лексичним, фонетичним і виконують окремі мовленнєві дії за зразком. Тут створюється орієнтовна основа як необхідна умова формування навички.

На другому етапі має місце автоматизація дій учнів з новим мовним матеріалом в аналогічних ситуаціях мовлення, головним чином на рівні фрази/речення.

Формується не лише така якість як автоматизованість, але й гнучкість. На третьому етапі має місце подальша автоматизація дій учнів з новим мовленнєвим матеріалом на РІВНІ понадфразової єдності. Новий матеріал вживається поряд з тим, що вивчався раніше, завдяки чому формується така якість навички як стійкість.

8. Метод активізації резервних можливостей особистості і колективу г.О. Китайгородської

Згідно з методом активізації резервних можливостей особистості Китайгородської в Методиці іноземної мови³ висувається чотири принципи інтенсивного навчання іноземної мови:

• принцип організації особистісного спілкування у навчальному процесі;

• принцип поетапно-концентричної організації навчально-виховного процесу;

• принцип використання рольової гри в організації навчального процесу;

• принцип організації колективного спілкування.

Для організації більш ефективного, з точки зору психології, навчання враховуються кількісні і якісні характеристики учбової групи: її оптимальний об’єм (10-12 чоловік), встановлений в соціально-психологічних дослідженнях малих груп; особистісні характеристики (гетерогенність групи); просторове розміщення учасників спілкування (сидячи, півкругом, лицем один до одного). Китайгородська визначає свій метод співвідносячи його з формулою “в колективі і через колектив”. Головним у навчанні є колективне спілкування, так як ефективність учбової діяльності залежить не тільки від особистісних характеристик учнів, рівня їх знань, але й рівня їх взаємовідносин один з одним і з викладачем. Ігрова діяльність також одна з основних форм реалізації учбового процесу. Важлива роль відводиться і викладачу. Він – перекладач, керівник туристичної групи і одночасно викладач, що підкреслює його роль джерела інформації і організатора спілкування. В рамках такої ігрової діяльності, яка стає якби справжньою, легше проявляються особистісні риси кожного, приховані, інколи не реалізовані в буденному житті, особливості характеру і темпераменту. Сама Китайгородська виділяє 5 методичних принципів, які лежать в основі методу активізації резервних можливостей⁴. Ведучим з них вона вважає принцип колективної взаємодії. Саме цей принцип пов’язує цілі навчання і виховання, характеризує засоби, способи і умови цілісного навчально-виховного процесу. Його вона визначає як такий спосіб організації навчального процесу при якому:

1. учні активно спілкуються один з одним, розширюючи свої знання і кругозір, вдосконалюючи вміння і навики;

2. між учасниками навчального спілкування складаються оптимальні взаємовідносини і формуються характерні для колективу взаємовідносини, які служать умовою і засобом підвищення ефективності навчання;

3. умовою успіху кожного є успіх всіх інших.

Таким чином активізація і інтенсифікація навчання проходять за рахунок більш активного використання психологічних особистісних можливостей, які мають у розпорядженні викладач і учень, а також соціально-психологічних можливостей, які закладені для колективу, взаємодій і взаємовідносин.