4.Конституція-Основній Закон

Перша конституція Ірану була написана та затверджена в двох текстах в 1906 та 1907 роки внаслідок конституційної революції 1905 року.

Перший текст, затверджений в 1906 році, складався з 51 статей та містив 5 глав, де перші чотири глави проголошують створення «Маджліс–і шаура–йі міллі» (Збори національної ради), визначають основні права та обов'язки Маджліса, принципи його роботи; 5–та глава передбачає створення верхньої палати парламенту — сенату.

Другий текст, або «Доповнення до Основного закону», був затверджений в 1907 році та складався з 10 глав.

Обидва тексти містять 158 статей та протягом наступних 72 років, до Ісламської революції 1979 року, служили головним джерелом основних прав в Ірані.

Однак, протягом цього часу до тексту Першої конституції Ірану було внесено ряд змін.

Основний текст Конституції складався з 12 розділів, які об'єднують 175 статей. Після поправок, внесених у 1989 році, число розділів збільшилася до 14, а принципів – 177. У них знайшли відображення такі теми: загальні принципи державності, атрибути державної влади, права народу, економіка і фінанси, права національного суверенітету і галузі державної влади, законодавча влада, Керівник, виконавча влада, зовнішня політика, судова влада, засоби масової інформації. 28 липня 1989 в Ірані пройшов референдум, на якому були схвалені зміни, внесені до Конституції. Було додано 2 нових розділи (Вища Рада Національної безпеки і процедура внесення поправок до Основного Закону). Була юридично закріплена діяльність нових органів влади (Рада з визначення блага ладу і Рада з вироблення політики реконструкції). Була скасована посада прем'єр–міністра, і його повноваження взяв у свої руки Президент. Верховний Судовий Рада був замінений Головою Судової влади. Меджліс змінив назву на Збори ісламської ради. Міністерство у справах КВІР увійшло до складу Міністерства оборони. Був також введено посаду Голови Держтелерадіо, призначуваного рахбар (ст.175).

У своїй основі структура органів влади, передбачена проектом конституції, схожа зі структурою у звичайній президентської республіки, представленої крім президента парламентом, прем'єр–міністром, міністрами та владою на місцях. Органи державної влади підпорядковані станово–релігійним органам. Однак відповідно до проекту конституції ці органи влади виявляються ув'язненими в ісламську оболонку.

Однією з особливостей, що відрізняють Конституцію Ісламської Республіки Іран, є те, що цей Основний закон був розроблений не для одного тільки Ірану: його можна вважати проектом Конституції, покликаної забезпечити необхідні умови для встановлення всесвітнього ісламського режиму. У цьому зв'язку в Конституції говориться, що вона створює умови для продовження цієї революції усередині країни і за її межами, особливо для розширення міжнародних відносин; разом з усіма іншими ісламськими і народними рухами вона прагне до побудови єдиної нації у всьому світі.

Ст. 12. Офіційною релігією Ірану являється іслам шиїтської–джаафарітского течії. Ця стаття не може бути піддана зміни.

Всі рішення парламенту повинні в обов'язковому порядку надходити на затвердження Ради зберігачів Конституції (Наглядової ради) (ст. 94). Йому надано право вето. Він є вищою апеляційною інстанцією як при попередньому відборі кандидатів у депутати Меджлісу, так і щодо скарг на проведення самих виборів Керівника, Ради Експертів, президента і в Меджліс. Рада при необхідності дає тлумачення Конституції. Діяльність парламенту за відсутності цього органу недійсна. Він складається з 12 членів – 6 призначаються Керівником, а 6 з числа осіб, рекомендованих Головою судової влади, обирає парламент. Термін повноважень кожного – 6 років.

Комітет Дотримання Ісламського Порядку, складений з 6 юристів від Наглядової Ради і 6 відібраних урядом посадових осіб, вирішує спори між Радою та Меджлісом.

«Права народу» – така назва глави 3 Конституції Ісламської Республіки Іран, регулюючої правове становище людини і громадянина.

Правове становище особистості докладно регламентується чинною Конституцією Ісламської Республіки Іран. Прав і обов'язків особистості присвячена глава 3 Конституції (ст. 19–42). Ст. 19 Конституції встановлює, що весь іранський народ, тобто будь–яка нація або громада, має рівні права незалежно від кольору шкіри, раси, мови і т.п.

У російській юридичній літературі часто зустрічається думка про те, що права жінок в Ірані ущемлені нібито на підставі норм ісламського шаріату, і в цій же літературі Іран згадується як держава, де права жінок порушуються. Справедливості заради, треба відзначити, що в чинній Конституції не тільки детально перераховані основні права жінок, але до того ж на уряд покладено відповідальність за забезпечення прав жінок в усіх сферах суспільного життя. Так, наприклад, норми ст. 21 Конституції встановлюють способи реалізації цих прав:

1. Надання умов для всебічного розвитку жінки та захисту її моральних і матеріальних прав.

2. Захист матерів, особливо в період вагітності і виховання дитини, а також утримання на утриманні дітей–сиріт.

У цій же статті йдеться про захист прав вдів, жінок похилого віку і т.п. Ст. 26 Конституції закріплює, що партії і політичні організації, а також профспілки та ісламські заходи і визнані релігійні меншини мають свободу, якщо їх діяльність не суперечить основам суверенітету, національної єдності, ісламської моралі, а також основам ісламської республіки. У цій же статті закріплено, що кожен громадянин Ісламської Республіки Іран має право приймати участь у вищезгаданих громадських об'єднаннях.

В Ісламській Республіці Іран Конституцією гарантується свобода друку, преси, якщо вона не суперечить загальному порядку й нормам ісламу (ст. 24 Конституції). Також визнається право на проведення мирних зборів і демонстрацій, що не суперечать основам ісламу.

Оскільки мова йде про політичні права, необхідно відзначити, що деякі російські державознавець помилково вважають, що в Ісламській Республіці Іран існує статевої ценз (у виборчому праві). В Ісламській Республіці Іран такого цензу немає і жінки можуть вільно реалізовувати активне і пасивне виборче право, і чимало представниць жіночої статі є членами законодавчого органу держави (меджлісу). Також вони представлені в органах місцевого самоврядування та займають значні посади в уряді.

Згідно зі ст. 28 Конституції Ісламської Республіки Іран кожен має право вибору професії, якщо це не суперечить ісламу і загальним інтересам і правам інших осіб. У цій же статті йдеться про те, що держава повинна гарантувати всім реалізацію права на працю, так як це необхідно суспільству.

У Конституції (ст. 29) закріплені також основні соціальні права. Наприклад, право на соціальне забезпечення, охорона здоров'я, пенсії. Держава повинна забезпечити ці права всім громадянам з коштів державного бюджету, а також з особистих пожертвувань громадян. У зв'язку з цим необхідно відзначити, що мечеть як релігійна установа відіграє велику роль в реалізації положення вищезазначеної статті. Серед соціальних прав Конституція (ст. 30) закріплює право на безкоштовну середню освіту, і на державу покладається обов'язок розширення безкоштовної вищої освіти.

У Конституції детально розглядаються права процесуального характеру, серед яких: заборона незаконного арешту, застосування тортур при допиті; забороняється навіть примушувати громадянина давати свідчення. По відношенню до ув'язнених забороняється принижувати їхню честь і гідність. Порушник у цьому разі підлягає покаранню. Останні дві статті цього розділу присвячені питанню громадянства. Так, ст. 41 закріплює, що іранське громадянство є виключним правом будь–якого громадянина Ірану. Держава не має права позбавити громадянства свого громадянина, крім тих випадків, коли сам громадянин відмовляється від свого громадянства або набуває громадянство іншої держави. Іноземці можуть отримати іранське громадянство відповідно до чинних законів.

Ст. 42. Іноземці мають право придбати іранське громадянство відповідно до чинних законів і можуть бути позбавлені громадянства в разі набуття громадянства іншої держави або за власним бажанням.

У ст. 6 Конституції говориться, що державні справи в Ісламській Республіці Іран повинні вершитися при опорі на думку умми, яке виявляється в обранні президента республіки, на членів ісламського консультативного меджлісу (парламенту), членів інших консультативних меджлісів (місцевих) і відповідних їм органів або шляхом референдуму по статей, передбачених Конституцією. У Конституції умовою вищевказаного ставиться функціонування трьох влади, повноваження яких здійснюються під наглядом «керівника та імама умми», і підкреслюється, що «керівник» і «імам» одне і те ж особа (ст. 57). Тим самим фактично анульований принцип поділу влади, про який йдеться в тій же статті Конституції (ст. 57). Разом з тим спостерігається явна подвійність контролю за діяльністю трьох гілок. Так, якщо у ст. 57 йдеться про те, що діяльність цих влади контролюється президентом республіки, то ст. 94 говорить, що «постанови ісламського консультативного меджлісу не можуть вважатися законними без санкції Ради конституційного нагляду», а ст. 93 покладає на консультативний меджліс (рада) функцію позбавлення депутатських мандатів і вибору шести членів–юристів до Ради конституційного нагляду. Тим самим ст. 93 позбавляє законодавчу владу компетенції проведення всенародного референдуму з важливих питань економічної, політичної, соціальної та культурного життя в разі згоди на це двох третин членів ісламського консультативного меджлісу (ради).

Права та обов'язки Керівника (рахбар) Ісламської Республіки Іран викладені у ст. 5 і розділі 8, що складається з ст. 107–112. У згаданих статтях йдеться, що «в епоху прихованого імама» керівництво ісламської громадою та її управління стають обов'язком володіє високими людськими якостями факіха, «якого абсолютна більшість народу ... визнає і сприймає як свого керівника". Таким стаття оголошує «великого аятолу» і «Мардж від–таклід», «вождя революції імама Хомейні». Згідно з Конституцією Керівник бере «на себе управління справами країни і відповідальність, що випливає з цього» (ст. 107). Рахбар оголошує війну, укладає мир, оголошує мобілізацію збройних сил, він – верховний головнокомандувач, за ним – право амністії і пом'якшення вироків засудженим та помилування (ст. 110). Керівник ІРІ, зокрема, визначає факихів – членів Наглядової ради, «призначає на вищу судову посаду», призначає референдуми, призначає головнокомандувача КВІР і командуючих трьома родами військ. Крім того, відповідно до нової, внесеної в 1989 р. Статтею, Керівник призначає постійних і тимчасових членів Ради з визначення блага ладу. Ніякої відповідальності він не несе, передбачається лише, що він не буде займатися казнокрадством (ст. 142), але й про це в конституції говориться як би між іншим. Але на Керівника республіки поширюється принцип рівності громадян перед законом (ст. 112), маючи на увазі його громадянські права і обов'язки.