9.Ознаки трудової правосуб'єктності роботодавця.

Усіх роботодавців, які мають трудову правосуб'єктність, можна поділити на окремі групи: роботодавці - фізичні особи; роботодавці — юридичні особи і відокремлені підрозділи юридичних осіб; роботодавці - державні органи. Найчисельнішу групу роботодавців становлять, звичайно, юридичні особи! Найширше з-поміж юридичних осіб роботодавців представлені юридичні особи - підприємці, які з метою здійснення підприємницької діяльності згідно із законодавством мають право укладати з громадянами договори про використання праці останніх. Сама форма підприємницької діяльності суттєвого впливу на рівень трудової правосуб'єктності підприємців не мас. Серед юридичних осіб - роботодавців значне місце посідають також непідприємницькі (неприбуткові) юридичні особи. Якщо найм працівників роботодавцями-підприємцями здійснюють для більш повної реалізації основної мети підприємництва досягнення прибутку, то залучення працівників юридичними особами непідприємницького спрямування передбачає здійснення з їх допомогою тих основних завдань і функцій, заради яких утворюються і діють відповідні юридичні особи - організації, установи, заклади тощо. Це стосується, в першу чергу, об'єднань громадян (політичні партії і громадські організації), а також релігійні організації і благодійні фонди. Всі вони так само мають право бути роботодавцями, використовуючи працю громадян, якщо це їм необхідно для виконання статутних завдань.

Самостійну групу роботодавців відповідно до чинного законодавства складають фізичні особи. Усіх фізичних осіб як роботодавців можна умовно поділити на дві групи. Першу складають ті фізичні особи, які можуть реалізувати своє право найму на роботу, однак використовуючи працю інших осіб, вони не ставлять собі за мету одержання доходів. Це здебільшого громадяни (власники), які використовують найманих працівників для роботи в домашньому господарстві, для догляду за малолітніми дітьми, важкохворими членами сім'ї, а також для роботи особистими водіями, помічниками тощо.

До другої групи належать фізичні особи - роботодавці, вид занять яких потребує використання найманої праці. Здебільшого суспільно корисна діяльність таких роботодавців пов'язана з одержанням ними доходу. їх право найму робочої сили додатково передбачено відповідними нормативними актами. Законодавством України передбачено, що громадяни України та інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, мають право при здійсненні підприємницької діяльності укладати з громадянами договори про використання їхньої праці. Жодних обмежень щодо роботодавчих властивостей підприємців, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи, не передбачено, за винятком хіба що права на укладання між ними та найманими працівниками колективного договору.

Роботодавчі властивості громадян виникають із досягненням ними повноліття. Тобто трудова правосуб'єктність громадян роботодавців за віком )ї настання не збігається з трудовою правосуб'єктністю громадян-працівників. І хоча суб'єктом права власності громадяни можуть бути навіть до досягнення повноліття, використовувати працю інших осіб як роботодавці вони можуть лише після досягнення ними 18-річного віку.

Трудова правосуб'єктність юридичних осіб за загальним правилом виникає з моменту їх державної реєстрації. Саме факт державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності чи легалізації, наприклад, громадського об'єднання у встановленому законом порядку, коли вони набувають статусу юридичної особи, є тим моментом, з якого виникає як загальна цивільна, так і трудова правосуб'єктність роботодавців - юридичних осіб.

Отже, роботодавцями за трудовим правом визнаються юридичні особи та їх відокремлені підрозділи, а також фізичні особи, які використовують найману працю на основі укладення трудового договору у формі будь-якого з його різновидів.