11. Нервова система плазунів.

Головний мозок плазунів відрізняється від головного мозку земноводних, зокрема передній мозок крупніший; його збільшення зв’язане з розвитком мозкового склепіння півкуль та збільшенням смугастих тіл (corpora striata), які й складають більшу частину маси переднього мозку .В мозковому склепінні чітко помітно первинне склепіння, або архіпаліум, яке займає велику частину покрівлі півкуль, а також зачаток неопаліума. Нюховий центр плазунів, у порівнянні з амфібіями, більш складний і диференційований. Проміжний мозок згори прикритий

півкулями переднього мозку. В його покрівлі розташовані епіфіз (ендокринна залоза) і тім’яний орган, який здатний сприймати світлові сигнали.

Зорова кора середнього мозку більш розвинена, ніж у амфібій. Мозочок плазунів крупний, що відповідає значному ускладненню й інтенсивності їхнього руху. Продовгуватий мозок утворює згин у вертикальній площині, що характерний для всіх амніот. Він координує

основні вегетативні функції (дихання, кровообіг, травлення та ін.). Від головного мозку відходить 11 пар головних нервів.

В спинному мозку чітко помітний поділ білої (провідних шляхів) і сірої (нервових клітин) речовини. Це свідчить про посилення контролю центрів головного мозку над рефлекторними механізмами спинного мозку.

12. Органи чуттів плазунів.

Орган зору пристосований до роботи у повітряному середовищі. Око захищене зовнішніми повіками і миготливою перетинкою. Змії та деякі ящірки (гекони, сцинки, частина безногих ящірок) мають зрощені повіки, які творять прозору оболонку. У нічних видів очі збільшені, мають вертикальну зіницю. Сльозові залози захищають око від

висихання. Акомодація ока досягається переміщенням кришталика і зміною його кривизни за допомогою поперечносмугастого війчастого м’яза. Відчуття кольорового зору для більшості плазунів зміщене в жовто-оранжеву частину спектра. На відміну від земноводних, аналіз і синтез зорових образів відбувається не на сітківці, а, переважно, у зоровій півкулі середнього мозку. У просторовій орієнтації і спілкуванні плазунів зір відіграє важливу роль. Ямкоголові змії (Crotalidae), пітони (Pythoninae) і африканські гадюки (Bitis) мають особливі органи термічного відчуття – терморецептори, і, навіть, термолокатори. Термолокатори ямкоголових змій – парні ямки, які розташовані з боків морди, між

ніздрями й очима, у пітонів подібні неглибокі ямки є на верхньогубних щитках.

Орган слуху плазунів подібний до органу слуху жаб. Складається із середнього вуха з барабанною перетинкою і однією слуховою кісточкою – стремінцем, яке передає коливання перетинки на кругле віконце, що відділяє порожнину внутрішнього вуха. У внутрішньому вусі відокремлюється завиток (равлик Ладена), який служить апаратом аналізу і кодування акустичних сигналів. Він має просту будову і у більшості видів представляє мішкоподібний виріст. Плазуни сприймають звуки в діапазоні 20―6000 Гц, але більшість добре чує в діапазоні 60―200 Гц.

Більшість плазунів безголосі. Звуки змій (шипіння, хрип, стук хвостових брязкалець) і деяких ящірок (скрип лусок) частіше мають значення попередження. Голосні ревучі звуки властиві крокодилам; під час охорони території або пошуку особин іншої статті.

Важливу роль в орієнтації і в спілкуванні рептилій відіграють хеморецептори. Органи нюху відкриваються назовні парними ніздрями, а в порожнину рота – щілиноподібними хоанами. Багато ящірок за допомогою нюху знаходять їжу, викопують її з піску з глибини до

6―8 см. Варани, полози і гадюки за допомогою нюху можуть розрізняти особин свого або чужих видів. Черепахи, ящірки, крокодили мають спеціальні пахучі залози, секретом котрих мітять зайняту територію, попереджаючи вторгнення на неї інших особин.

13. Основні напрямки еволюції плазунів. Викопні плазуни колись були чисельною групою і ті, які дали початок птахам і ссавцям. Залишки стародавніх плазунів відомі з верхнього кам’яновугільного періоду( 300 млн. років), а можливо і раніше. В середньому карбоні виникає гілка сеймуроморф, залишки яких виявлені у нижній пермі. Вони займають перехідне положення між земноводними і плазунами. У них кінцівки були міцніші ніж у стегоцефалів, череп мав один виросток. Коли склався характер розмноження властивий для амніот невідомо. Адаптивна радіація цієї групи йшла в кінці карбону і в пермському періоді. Предками , які дали початок сучасним плпзунам були котилозаври. В пермський період відділились черепахи. Очевидно у верхньому карбоні від котилозаврів взяли початок два підкласи плазунів мезозаври і іхтіозаври. В пермський період від котилозаврів відокремились плазуни у яких утворилось дві вискові ями: лепідозаври і архозаври. В пермський період від еозухій відділились дзьобоголові. В кінці пермського періоду від діапсид відокремились лускаті. В кінці крейди від ящірок пішли змії. Розквіт лускатих припадає на кайнозойську еру. Різноманітними формами в мезозойську еру були архозаври. Вони заселяли сушу, водойми, атмосферу. Це були текодонти або псевдозухії. Очевидно від них взяли початок птахи. Інші перейшли до напівводного способу життя і від них в тріасі виникли крокодили.

В середині тріасу від текодонтів беруть початок літаючі ящери (птерозаври). У скелеті птерозаврів конвергентно виробились риси, які були подібні до птахів – широка груднина з кілем, пневматичність кісток, зростання кісток черепа, великі очі та ін. Головний мозок за своїми пропорціями нагадував мозок птахів. Можливо насиджували яйця і вигодовували ротомство. Птерозаври були поширені і чисельні в юрський і крейдчяний періоди. В кінці крейди вимерли не залишивши потомків. Вимиранню очевидно сприяла конкуренція з птахами, які в цей час появились у великій різноманітності.

У верхньому тріасі від хижих відокремились ще дві групи: ящеротазові і птахотазові. Обидві групи розвивались паралельно. В кінці крейдяного періоду обидві групи вимерли. Більшість ящеротазових були хижими, деякі були гігантами (10-15м) як цератозавр. Серед інших були диплодок (30м), брахіозавр (24м), Птахотазові очевидно були рослиноїдними. Серед них були гіганти (довжиною 10-15м) такі як ігуанодон.

Накінець, остання гілка плазунів (звіроподібні) почали особливу лінію розвитку плазунів. Вже в карбоні і пермі виникли виникли різноманітні форми, які об’єднані в ряд пелікозаврів. В кінці пермського періоду вони вимерли, але раніше від них відділились звірозубі плазуни – терапсиди.. Серед них були рослиоїдні і великі хижаки (іностранцевія). Але в тріасі якась група дрібних видів терапсид набула рис прогресивної організації і дала початок ссавцям.

Таким чином, в результаті адаптивної радіації в кінці перського періоду і на початку тріасу утворилась різноманітна фауна плазунів (13-15 рядів), які витіснили більшість груп земноводних. На протязі всієї мезозойської ери (150 млн.) вони займали панівне положення

майже у всіх сферах життя. В кінці крейди сформувались два нові класи теплокровних хребетних – птахи і ссаіці. Ці класи набули теплокровність, високий рівень метаболізму і більш склану поведінку, зростала їх чисельність і значення в угрупованнях, інтенсивно використовували нові корми і впливали на зростаючу конкурентну дію на більш інертних плазунів. В кайнозойську еру панівне положення зайняли птахи і ссавці, а серед плазунів збереглись лише відносно дрібні і рухливі лускаті (ящірки, змії), добре захищені черепахи і невелика група водних архозаврів – крокодилів.