8. Травна система плазунів.

Сучасні плазуни є переважно тваринноїдними видами. Більшість харчуються дрібними наземними і водними тваринами,поїдають також дрібних хребетних – риб, земноводних, мишовидних гризунів та ін. Водні і навколоводні черепахи та змії харчуються водними безхребетними й рибою. Переважно головоногими молюсками живляться морські змії, наприклад, Pelamis platurus. Крокодили і великі змії нападають на крупну здобич. Захоплення їжі рептилії проводять за допомогою щелеп, які озброєнні численними гострими зубами. Зуби приростають до щелеп і піднебінних кісток (плевродонтні і акродонтні зуби); лише у крокодилів і викопних звірозубих плазунів основа зубів занурена в спеціальні комірки – альвеоли (текодонтні зуби). У сучасних плазунів зуби однотипні; лише у частини змій розвиваються спеціалізовані отруйні зуби. Крокодили і черепахи здатні відривати від крупної здобичі окремі куски. Більшість видів проковтують їжу повністю. Черепахи, в яких немає зубів зрізають рослини гострими краями рогового покриву щелеп. Будова щелепного апарату змій дозволяє широко відкривати пащу і проковтувати здобич, яка перевищує діаметр змії. Тому в черепі змій зникли скроневі дуги, а щелепний апарат перетворився на шарнірно-важилеву систему.

В ротовій порожнині рептилій розташовані слинні залози, слизовий секрет котрих змочує їжу і полегшує її заковтування. В отруйних змій і окремих видів ящірок деякі слинні залози перетворилися в отруйні, секрет котрих стікає каналом або поверхневою борозною отруйних зубівНа дні ротової порожнини розташований мускулистий язик, який тварина здатна далеко висувати. Ящірки та змії мають роздвоєний язик, що використовується як орган нюху, а разом з якобсоновим органом – і як хеморецептор. Розширений на кінці язик хамелеонів може раптово викидатися і служить для захоплення дрібної рухомої здобичі (комахи та ін.)Добре виражений стравохід. У змій він має міцну мускулатуру, яка проштовхує крупну здобич до шлунка. Відмежований від стравоходу шлунок має мускулисті стінки. Кишечник довший, ніж у земноводних. На межі між тонкою і товстою кишкою відходить первинна сліпа кишка; вона краще розвинена у рослиноїдних (степова черепаха та ін.). Кишечник відкривається в клоаку . Підшлункова залоза лежить у першій петлі кишечника. Крупна печінка має жовчний міхур, протока якого відкривається в кишечник поруч з підшлунковою залозою.Перетравлення плазунами великої здобичі проходить нормально лише при досить високій температурі середовища

9. Газообмін та кровоносна система плазунів. Зародок, що розвивається в яйці плазунів, онтогенестично відповідає стадії личинки земноводних, дихає за допомогою кровоносних капілярів жовткового мішка, а згодом – алантоїса. Шкіра плазунів покрита роговими утворами і не бере участі в диханні. Основними органами дихання після вилуплення із яйця служать парні легені; у змій права легеня більша (у амфібій – ліва). Легені мають мішкоподібну будову, але їхня внутрішня структура набагато складніша, ніж у земноводних (рис. 112). Вентиляція легень забезпечується роботою грудної клітки з допомогою міжреберної і черевної мускулатури. Складна будова легень у черепах, які здатні засвоювати кисень навіть при слабій вентиляції легень, пов’язана з утворенням панцира.

Новий спосіб дихання супроводжується перебудовою дихальних (повітроносних) шляхів: утворюється не спадаюча дихальна трубка – трахея, стінки котрої підтримуються еластичними хрящовими кільцями. Вхід до трахеї (із гортанної камери) облямований перстне подібним і парними черпало подібними хрящами; в ротову порожнину камера відкривається гортанною щілиною. На задньому кінці трахея ділиться на два бронхи, що впадають в легені й галузяться там на дрібніші трубки; стінки бронхів також зміцнені кільцями. Ритм дихання змінюється, залежно від величини зовнішньоїтемператури і стану тварини.

Кровоносна система і кровообіг. У плазунів серце трикамерне. Передсердя розділене повною перегородкою; кожне відкривається в шлуночок самостійним отвором, який містить клапан із півмісяцевих складок. Шлунок має неповну перегородку, яка розділяє його на дві частини: в період систоли перегородка доходить до спинної стінки шлуночка, на короткий

час, повністю розділяє його, що призводить до розділення потоків крові з різним вмістом кисню. Венозна пазуха злита з правим передсердям.

Артеріальний конус редукований, і від різних ділянок шлуночка відходять самостійно три судини. Від правої частини шлуночка, що вміщує венозну кров, відходить легенева артерія, яка ділиться на праву й ліву. Від лівої частини шлуночка, що вміщує артеріальну кров, починається права дуга аорти, від якої відділяються сонні й підключичні артерії. Від середини шлуночка відходить ліва дуга аорти (рис. 113). Обігнувши серце, ліва і права дуги аорти зливаються у спинну аорту. До легеневої артерії надходить венозна кров, а в праву дугу аорти і у сонні і підключичні артерії, що відходять від неї – артеріальна. В ліву дугу

аорти проходить змішана кров. Тому по спинній аорті тече змішана кров, з перевагою артеріальної. Венозна система плазунів подібна до венозної системи земноводних. Хвостова вена (рис. 113) в ділянці таза ділиться на дві клубові або тазові вени, до яких підходять вени від задніх кінцівок. Клубові вени відділяють від себе ворітні

вени нирок і зливаються в черевну вену. Черевна вена, разом з ворітною веною печінки, що несе кров від кишечника, розпадається в печінці на капіляри. В печінці проходить детоксикація продуктів розпаду білків, починається синтез продуктів виділення, відкладаються запаси глікогену і здійснюються деякі процеси кровотворення. Капіляри ворітної системи печінки зливаються в печінкові вени, які впадають в задню порожнисту вену. Від голови кров несуть парні яремні вени. Вони з’єднуються з підключичними венами, утворюють праву і ліву передні порожнисті вени, які впадають в праве передсердя. У

ліве передсердя входить легенева вена, яка утворилась внаслідок злиття правої і лівої легеневих вен (несуть артеріальну кров).

Кількість крові та вміст гемоглобіну в організмі плазунів лише дещо більший, ніж у земноводних.

10. Сечостатева система плазунів. Серед пристосувань, що дозволили плазунам перейти до наземного способу життя, важливим є заміна мезонефричної (тулубової) нирки (круглороті, риби, земноводні) метанефричною (тазовою) і пов’язана з цим перебудова водно-сольового обміну. При цьому змінився склад виведених із організму продуктів азотистого обміну. Його кінцевими продуктами є декілька речовин – аміак, сечова кислота, сечовина, креатин, креатинін та ін. Метанефрична тазова нирка відрізняється не лише положенням (розташована в тазовій ділянці) а, й мікроструктурою. Вона має спрощений гломерулярний апарат і ускладнену будову ниркових (нефронних) канальців. Клубочки метанефросу мають дві-три капілярні петлі, тому володіють меншою здатністю щодо фільтрації. У зв’язку з цим зростає значення ниркових канальців, де не лише йде реабсорбція води і солей натрію, але й виділення їх секреторними клітинами сечовини і сечової кислоти. В результаті концентрація цих речовин на виході із канальця стає у 20 раз вищою, ніж їх концентрація в крові. Канальці видовжені й діляться на зігнутий проксимальний, проміжний, зігнутий дистальний і збірний відділи. В перших трьох відділах

проходять секреторні процеси і обернене всмоктування води і цінних для організму, низькомолекулярних сполук (цукрів, вітамінів, амінокислот і ін.), останній відділ має простий канал, через який виводить секрет. Збагачена продуктами виділення кінцева сеча

стікає з нирок через сечопроводи у клоаку й сечовий міхур, де завершується поглинання води, після чого максимально концентрована сеча виводиться із організму. Інтенсивність фільтрації й реабсорбція речовин в канальцях, клоаці й сечовому міхурі залежить від ступеня

проникності їхніх стінок. Остання регулюється антидіуретичними й деякими іншими гіпофізарними гормонами.

Тазові нирки розвиваються із зачатків, що утворюються, ззаду тулубових нирок, зародків, які в подальшому редукуються. Метанефричні нирки у рептилій мають вигляд двох компактних тіл, розташованих біля спинної стінки тазової ділянки. В ході їхнього розвитку від задньої частини вольфових каналів (мезонефричних проток) відшнуровується пара

самостійних сечопроводів. Вони впадають у клоаку зі спинного боку. У видів, у виділенні котрих переважає сечовинай інші розчинні речовини, добре розвинений сечовий міхур, що відкривається в клоаку з черевного сбоку. Види, в сечі котрих переважає сечова кислота, мають слабше розвинений сечовий міхур (крокодили, змії, деякі ящірки). Морські черепахи і деякі інші плазуни, які вимушені використовувати солену воду для пиття, мають особливі залози, що виводять надлишок солей із організму. У черепах вони розташовані в очній ямці. Секрет сольових залоз морських плазунів вміщує семипроцентний розчин кухонної солі, тому вони дійсно «плачуть гіркими сльозами», звільняючись від надлишку солей. Морські

ігуани, які харчуються насиченими сіллю водоростями, мають сольові залози у вигляді так званих «носових залоз», протоки котрих відкриваються в носову порожнину. Солі виділяються у вигляді крапель, що витікають із носових отворів.

Статеві органи і розмноження. Статеві залози лежать в порожнині тіла з боків хребта. Сім’яники – це парні овальні тіла, які з’єднані зсім’япроводами. Правий і лівий сім’япровід відкриваються у відповідні сечопроводи. Самці всіх плазунів, крім гатерії, мають спеціальні копулятивні органи; у крокодилів і черепах непарний, а у ящірок та змій – парні вирости

задньої стінки клоаки, котрі під час запліднення вивертаються назовні Парні яєчники мають вигляд зернистих овальних тіл. Від них відходять мюлерові канали. Вони починаються миготливими лійками, розташованими біля яєчників, а закінчуються отворами в клоаці. Запліднення проходить у верхньому відділі яйцепроводу. Виділення секреторних залоз середньої частини яйцепроводу утворює довкола яйцеклітини (жовтка) білкову оболонку. Вона погано розвинена у змій і ящірок, і добре – у черепах та крокодилів. Із секрету, що виділяють клітини стінок нижньої частини яйцепроводу (матки), формуються зовнішні оболонки яйця.

Більшість плазунів закопують відкладені яйця в ґрунт у добре прогрітих місцях; частина видів відкладає яйця в купи рослинного сміття або під гнилі пеньки, використовуючи тепло, що копулятивні мішки самця ящірки. Деякі дрібні ящірки також охороняють свої кладки (варани та ін.). Самки пітонів обкручують кладку яєць своїм тілом, охороняють і обігрівають її. В такому «гнізді» температура на 6―12 С вища, ніж в оточуючому середовищі. У крокодилів самка розкопує кладку після вилуплення малят, полегшуючи їм вихід на поверхню; самки частини видів охороняють дітей і на початку їхнього самостійного життя. Для невеликої кількості видів сучасних лускатих властиве яйцеживородіння або, зрідка,

живородіння (гадюка звичайна, веретільниця).