2 Регулювання діяльності комерційних банків

Банківське регулювання - одна з функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства. Банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими фінансово-кредитними установами у процесі їх діяльності законодавства України і встановлених нормативів із метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників. Основним органом регулювання грошового обігу виступає банківська система. Методи державного регулювання визначають принцип побудови самої банківської системи. Дворівневий принцип організації банківської системи передбачає відокремлення емісійних операцій регулювання грошового обігу, які закріплюються за банком першого рівня - центральним банком країни, від розрахункового, касового і кредитного обслуговування юридичних і фізичних осіб, яке виконують банки другого рівня - комерційні. Тоді як комерційні банки належать до різних форм власності, центральний банк, як правило, - державний. Його діяльність і є основним інструментом державного регулювання грошового обігу.

Проводячи розумну кредитно-грошову і фіскальну політику, встановлюючи величину ставки рефінансування, регулюючи умови випуску внутрішніх і зовнішніх облігаційних позик і здійснюючи грошову емісію, держава в особі Національного банку повинна бути спроможною формувати збалансовані потоки фінансових ресурсів. Державне регулювання діяльності банків здійснюється Національнім/ банком України у таких формах:

Державне регулювання діяльності банків здійснюється Національнім/ банком України у таких формах: І. Адміністративне регулювання:

1. реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;

2. встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

3. застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

4. нагляд за діяльністю банків;

5. надання рекомендацій щодо діяльності банків.

II. Індикативне регулювання:

1. встановлення обов'язкових економічних нормативів;

2. визначення норм обов'язкових резервів для банків;

3. встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

4. визначення процентної політики;

5. рефінансування банків;

6. кореспондентських відносин;

7. управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;

8. операції з цінними паперами на відкритому ринку;

9. імпорту та експорту капіталу.

Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.

Регулювання кредитних відносин центрального банку з комерційними.

Видача позик комерційним банкам (під їх боргові зобов'язання та шляхи переобліку, їх портфеля, векселів - рефінансування) Національним банком безпосередньо впливає на обсяг їх пасивів, а тим самим - і їх активних (кредитних) операцій. Важливий метод у цій групі - процентна політика центрального банку: встановлений рівень процентів за його кредитами виступає фактором регулювання попиту на кредит. Особлива дієвість рефінансування та процентної політики Національного банку України зумовлена особливостями організації ринку кредитних ресурсів держави: перепродажем кредитних ресурсів Ощадного банку іншим комерційним банкам через Національний банк.

При інфляційних тенденціях в економіці облікова (рефінансування) ставка збільшується. У такому випадку кредит, який отримують комерційні банки, стає дорогим. Це викликає збільшення вартості кредиту, який комерційні банки надають суб'єктам економічних відносин. У результаті відбувається зниження залучених інвестиційних ресурсів. Дані обставини гальмують збільшення об'ємів виробництва, зменшуючи таким чином « інфляційні тенденції в економіці.

Проведення операцій на відкритому ринку — традиційний метод емісійно-кредитного регулювання

Ринок державних цінних паперів, виконуючи функції при обслуговуванні державного боргу, крім цього, відіграє роль регулюючого фінансового інструмента. При нарощуванні в країні інфляційних тенденцій держава випускає державні цінні папери, і, таким чином, частина грошей зв'язується і вилучається з обігу, що знижує інфляційний тягар на фінансову систему, У випадку економічного застою, скорочення виробництва держава викупляє державні цінні папери, вивільнюючи грошові кошти і забезпечуючи збільшення інвестиційних ресурсів. Купівля державних цінних паперів центральним банком збільшує грошову масу в обігу, що сприяє зростанню пасивів комерційних банків і обсягу кредитування. Продаж цінних паперів спричиняє скорочення грошової маси. Обмежена можливість використання Національним банком України даного методу зумовлена відсутністю належного оформлення державного боргу та розвиненого ринку цінних паперів.

Встановлення економічних показників регулювання діяльності комерційних банків

Це найчисленніша група методів емісійно-кредитного регулювання. При інфляції НБУ збільшує норми резервування (на сучасному етапі норма - 17% капіталу банку). У такому випадку зв'язуються грошові кошти комерційних банків. Об'єм грошової маси стає меншим, її інфляційний тиск знижується. Коли в економіці спостерігається зниження об'ємів виробництва, НБУ зменшує норми резервування. Грошові засоби вивільняються, що призводить до росту інфляції, розвитку виробництва і збільшення зайнятості. Розмір обов'язкових резервів, що розміщуються у Національному банку, за своєю суттю - показник кредитної мультиплікації, який визначає рівень "затухання" коливань депозитної емісії, що виникає в результаті перерахування коштів на рахунках комерційних банків. Обов'язкові резерви виконують також функцію страхування депозитів. Цю функцію стосовно вкладів населення виконує також показник співвідношення залучених вкладів громадян і власних коштів банку.

Граничне співвідношення між розміром власних коштів банку та сумою його активів встановлює відносну межу розгортання кредитних операцій комерційного банку.

У регулюванні грошового обігу важливу роль відіграють структурні показники діяльності комерційного банку: рівень ринку його активних операцій, максимальний розмір ризику на одного позичальника, частка великих позичок тощо. Співвідношення окремих груп пасивів і активів регулюється через показники поточної та довгострокової ліквідності балансу банку. Зараз уже всім зрозуміло, що емісія стала необхідною, хоча вона і дає явний інфляційний ефект, оскільки 1% приросту грошової маси дає 1,2-1,5% приросту інфляції. Причини здійснення емісії такі: відсутність зовнішнього фінансування і кредитування з боку міжнародних фінансових інститутів унаслідок значного державного внутрішнього і зовнішнього боргу.