Обстеження осередку інфекційної хвороби

Метою обстеження осередку інфекційної хвороби є виявлення ДЗІ, з’ясування шляхів поширення збудника, проведення заходів із ліквідації осередку. Обстеження осередку передбачає вивчення медичної документації, проведення власне епідобстеження, певних лабораторних досліджень, із спостереженням, формулюванням висновку після ліквідації осередку (мал. 2). Усі з’ясовані відомості заносяться до карти епідобстеження ф.357/о (див. Додаток 2).

Власне епідобстеження проводиться для з’ясування причин виникнення захворювання і умов, що сприяють поширенню збудника, шляхом опитування, санітарного огляду і забору зразків (проб) для лабораторних досліджень (бактеріологічних, вірусологічних, серологічних, паразитологічних, ентомологічних, біологічних, алергологічних, санітарно-хімічних тощо). За результатами обстеження має бути знайдено відповідь на питання: ХТО, ДЕ і КОЛИ задіяний у ЕП, розроблено план і проведено первині ПеЗ в осередку.

Епідеміологічне спостереження триває до повної ліквідації осередку і включає: медичне спостереження за особами, які проживають на території осередку, з метою виявлення випадків інфекції; ветеринарне спостереження (аналогічна мета в осередку зооантропонозних захворювань); повторні лабораторні обстеження людей, тварин і об’єктів навколишнього середовища.

Висновок – кінцевий висновок про ДЗІ, шляхи передачі (за даними лабораторних досліджень, епіданамнезу і оцінки обставин зараження: спілкування з потенційними ДЗІ з врахуванням тривалості інкубаційного періоду тощо) і всі умови, що сприяли виникненню і ліквідації осередку, з оцінкою ефективності ПеЗ, – роблять після ліквідації осередку.

Заходи щодо локалізації й ліквідації осередку інфекційної хвороби

В осередку інфекційної хвороби проводять різнонаправлені групи заходів: 1) заходи щодо ДЗІ, 2) заходи на блокування і руйнування МПЗІ (знищення збудників на/в чинниках передачі); 3) заходи щодо осіб, які потенційно піддалися ризику інфікування.

До заходів щодо ДЗІ, що спрямовані на зменшення епіднебезпеки хворого, належать: раннє виявлення хворого, своєчасна діагностика хвороби (клінічна, епідеміологічна, лабораторна), ізоляція, лікування, лабораторний контроль під час лікування і при виписці, диспансерний нагляд. Ізоляція може відбуватися в стаціонарі або вдома. ПеЗ щодо носіїв включають: виявлення носіїв, їх ізоляцію (в окремих випадках) та санацію, відсторонення від роботи чи іншої діяльності, де вони становлять епідемічну небезпеку, лабораторне обстеження, диспансерний нагляд.

При деяких інфекційних хворобах (черевний тиф, висипний тиф і хвороба Бриля, дифтерія, чума, холера, сибірка, сказ, правець та інші) госпіталізація є обов’язковою, при інших – за клінічними чи епідемічними показаннями. Госпіталізація за клінічними показаннями проводиться із врахуванням важкості перебігу хвороби (важкий чи середньої важкості), ускладнень, віку пацієнта. Госпіталізація за епідемічними показаннями необхідна при відсутності належних умов для ізоляції хворого (квартира безкомунальних вигод, гуртожиток, школа-інтернат, закритий ДДЗ тощо) або, якщо хворий належить до декретованої групи населення

Вдома дозволяють ізолювати хворих на інфекційні хвороби, що мають відносно легкий перебіг (кір, краснуха, грип, кашлюк, вітряна віспа, епідемічний паротит, шигельози, вірусний гепатит А) при задовільних комунальних умовах, наявності людей, які можуть доглядати за хворим, відсутності дітей, які не хворіли на дану хворобу, та достатньо високому рівні санітарної культури населення.

Транспортування хворих до стаціонару здійснюється транспортом, що спеціально для цього призначений (машини міської дезінфекційної станції, дезінфекційних відділів СЕС, у сільській місцевості – районних лікарень). У нічний час перевезення хворих проводиться машинами швидкої медичної допомоги, що спеціально для цього призначені. Після транспортування в машинах проводять дезінфекцію.

При поступленні у інфекційну лікарню, хворий у приймальному відділенні проходить санітарну обробку. Після цього вирішують питання щодо його ізоляції в стаціонарі. Розрізняють такі форми ізоляції хворого в інфекційному стаціонарі: загальні палати; боксові палати; відкрита бокс-палата, що розділена перегородками, які не досягають стелі; закритий бокс (палата, що розділена суцільними перегородками); шлюзовані палати – окремі палати з передбоксником (шлюзом) та санвузлом, що мають вихід у загальний коридор; бокси системи Мельцера з ізольованим зовнішнім входом (він же і вихід), тамбуром, санпропускником і санвузлом; палати з негативним тиском.

Одним із основних напрямків ПеЗ в осередку після ізоляції хворого є: а) нагляд за особами, які спілкувалися з хворим; б) роз’єднання цих осіб; в) організація спеціальної та екстреної профілактики серед осіб, які перебували під ризиком інфікування (активна і/або пасивна імунопрофілактика, хіміопрепарати, бактеріофаги, інтерферон); г) організація дезінфекції, дезінсекції і дератизації в осередку; д) санітарно-освітня робота.

етапи епідеміологічного

обстеження осередку

Рис. 2. Етапи епідеміологічного обстеження осередку

Протиепідемічна робота дільничного (сімейного) лікаря

та лікаря-інфекціоніста

Лікарі лікувального профілю (дільничні (сімейні) терапевти, педіатри, лікарі-інфекціоністи) проводять значну протиепідемічну роботу серед населення, що включає участь в організації та проведенні профілактичних щеплень певних контингентів; активне і пасивне виявлення інфекційних хворих; диспансерний нагляд за перехворілими; дегельмінтизацію населення; санітарно-освітню роботу; ПеЗ в осередках інфекційних хвороб.

Дільничний (сімейний) лікар виявляє і обстежує осередки інфекційних хвороб. При первинному огляді та зборі анамнезу з’ясовуються причини захворювання, обставини зараження (спілкування з можливим ДЗІ (люди, тварини, довкілля) і можливі шляхами передачі збудника; визначається кількість осіб, які перебували під ризиком зараження, і напрямки специфічних лабораторних чи інших обстежень, показання до госпіталізації. Лікар лікувального профілю зобов’язаний визначити обсяг і провести первинні заходи в осередку (госпіталізацію або ізоляцію хворого, лікування, організацію дезінфекції тощо), подати своєчасно інформацію (місто – до 12 год., сільська місцевість – до 24 год.) про виявлення хворого з підозрою на інфекційне захворювання до СЕС (сповістити телефоном епідеміолога, оформити термінове повідомлення ф. № 058/о (див. Додаток 3)). У разі лікування хворого за місцем проживання вони здійснюють контроль лікування, оцінюють його ефективність. Поряд з тим, організовують медичне спостереження за особами, які спілкувалися із захворілим на інфекційну хворобу, тривалість якого визначається нормативними документами (накази та інші документи МОЗ).

Під час санації носії перебувають під диспансерним спостереженням у кабінеті інфекційних захворювань (КІЗ), що є структурним підрозділом міських поліклінік (поліклінік МНС, об’єднань і центральних районних лікарень) для дорослого населення. Основними завдання КІЗу є:

• забезпечення своєчасного і раннього виявлення інфекційних хворих;

• проведення консультативної допомоги при діагностуванні і лікуванні цих хворих в амбулаторних і поліклінічних закладах;

• організація і проведення диспансерного нагляду за перехворілими і хронічними хворими на інфекційні хвороби;

• вивчення епідемічної ситуації й аналіз інфекційної захворюваності;

• розробка і здійснення заходів щодо підвищення якості й ефективності діагностики, лікування і профілактики інфекційних захворювань.

Лікар-інфекціоніст КІЗу забезпечує організаційно-методичну, лікувально-діагностичну, профілактичну роботу, а також диспансерний нагляд за перехворілими, хронічними хворими і носіями збудників інфекційних і паразитарних хвороб. Лікар кабінету проводить аналіз інфекційної захворюваності і ефективності профілактичних заходів (ПфЗ), щомісячно складає звіт про динаміку інфекційних захворювань (ф.085-інфекція/о) і щоквартально (ф.087-лік./о) – про проведені ПфЗ й ПеЗ (у тому числі протипаразитарні). Усі хворі й носії збудників реєструються в «Журналі обліку інфекційних захворювань (ф.№ 060/о)».

Для дільничних (сімейних) лікарів організовують семінари, лекції, конференції з актуальних питань інфекційної патології, з аналізом помилок у діагностиці та лікуванні інфекційних хворих і проведенні ПеЗ в осередках інфекційних хвороб. Результати нагляду фіксуються в карантинному листку нагляду, що складається дільничною медсестрою і підписується лікарем і медсестрою. Лікар КІЗу разом із епідеміологом здійснює медичне спостереження за громадянами, які прибувають із ендемічних щодо особливо небезпечних інфекцій районів.

Значна увага приділяється санітарно-освітній роботі серед населення, що проводиться у першу чергу серед перехворілих на інфекційні захворювання і заразоносіїв, а через дільничну службу – серед осіб, які оточують хворого або реконвалесцента. Уся ця робота реєструється в «Журналі обліку санітарно-просвітньої роботи» (ф.038/о).

Співпрацівники КІЗу організують активне, своєчасне і повне виявлення інфекційних хворих та заразоносіїв, інвазованих гельмінтами, їх госпіталізацію та, при певних показаннях, амбулаторне лікування. Для щоденного обліку лікувально-діагностичної роботи лікаря існує «Журнал амбулаторного прийому лікаря КІЗ» (ф.061/о), «Щоденник роботи лікаря поліклініки» (ф.039/о) і «Журнал запису заключень ЛКК» (ф.035/о). Узагальнений аналіз лікувально-діагностичної роботи КІЗ за рік додається до річного звіту.

У КІЗі здійснюється диспансерний нагляд за перехворілими на гострі інфекції та за хронічними інфекційними хворими і заразоносіями, що реєструється у «Медичній карті амбулаторного хворого» (ф. 025/о), «Контрольній карті диспансерного нагляду» (ф.030-а/о). Зняття з диспансерного обліку проводить комісія у складі лікаря КІЗу, епідеміолога і заступника головного лікаря поліклініки з лікувальної роботи.