Короткий зміст

Сімнадцятилітній Холден Колфілд, що знаходиться в санаторії, згадує «ту божевільну історію, яка сталася минулим Різдвом», після чого він «трохи не віддав кінці», довго хворів, а тепер ось проходить курс лікування і незабаром сподівається повернутися додому.

Його спогади розпочинаються з того самого дня, коли він пішов з Пенси, закритої середньої школи в Егерстауне, штат Пенсильванія. Власне, пішов він не по своїй волі — його відрахували за академічну неуспішність — з дев'яти предметів в ту чверть він завалив п'ять. Положення ускладнюється тим, що Пенси не перша школа, яку залишає юний герой. До цього він вже кинув Елктон-Хілл, оскільки, за його переконанням, «там була одна суцільна липа». Втім, відчуття того, що навколо нього «липа» — фальш, удаваність і показуха, — не відпускає Колфілда упродовж усього роману. І дорослі, і однолітки, з якими він зустрічається, викликають в нім роздратування, але і одному йому залишатися не під силу.

Останній день в школі рясніє конфліктами. Він повертається в Пенси з Нью-Йорка, куди їздив в якості капітана фехтувальної команди на матч, який не відбувся з його вини, — він забув у вагоні метро спортивне спорядження. Сусід по кімнаті Стредлейтер просить його написати за нього твір — описати будинок або кімнату, але Колфилд, що любить робити усе по-своєму, оповідає про бейсбольну рукавичку свого покійного брата Аллі, який обписав її віршами і читав їх під час матчів. Стредлейтер, прочитавши текст, ображається на автора, що відхилився від теми, заявляючи, що той підклав йому свиню, але і Колфілд, жалюгідний тим, що Стредлейтер ходив на побачення з дівчиною, яка подобалася і йому самому, не залишається у боргу. Справа кінчається колотнечею і розбитим носом Колфілда.

Опинившись в Нью-Йорку, він розуміє, що не може явитися додому і повідомити батьків про те, що його виключили. Він сідає в таксі і їде в готель. По дорозі він ставить своє улюблене питання, яке не дає йому спокою : «Куди діваються качки в Центральному парку, коли ставок замерзає»? Таксист, зрозуміло, здивований питанням і цікавиться, чи не сміється над ним пасажир. Але той і не думає знущатися, питання щодо качок — швидше прояв розгубленості Холдену Колфилда перед складністю навколишнього світу, ніж інтерес до зоології.

Цей світ і гнітить його, і притягує. З людьми йому важко, без них — нестерпно. Він намагається розважитися в нічному клубі при готелі, але нічого хорошого з цього не виходить, та і офіціант відмовляється подати йому спиртне як неповнолітньому. Він вирушає в нічний бар в Гринвич-Виллидж, де любив бувати його старший брат Д. Би., талановитий письменник, що спокусився великими гонорарами сценариста в Голлівуді. По дорозі він ставить питання про качок черговому таксистові, знову не отримуючи зрозумілої відповіді. У барі він зустрічає знайому Д. Би. з якимсь моряком. Дівиця ця викликає в нім таку неприязнь, що він скоріше покидає бар і вирушає пішки в готель.

Ліфтер готелю цікавиться, чи не бажає він дівчинку — п'ять доларів на якийсь час, п'ятнадцять на ніч. Холден домовляється «на якийсь час», але коли дівиця з'являється в його номері, не знаходить в собі сил розлучитися зі своєю невинністю. Йому хочеться поговорити з нею, але вона прийшла працювати, а якщо клієнт не готовий відповідати, вимагає з нього десять доларів. Той нагадує, що домовленість була щодо п'ятірки. Та віддаляється і незабаром повертається з ліфтером. Чергова сутичка закінчується черговою поразкою героя.

На ранок він домовляється про зустріч з Салі Хейс, покидає негостинний готель, здає валізи в камеру схову і починає життя бездомника. У червоній мисливській шапці задом наперед, купленою в Нью-Йорку в той злощасний день, коли він забув в метро фехтувальне спорядження, Холден Колфилд тиняється по холодних вулицях великого міста. Відвідування театру з Салі не приносить йому радості. П'єса здається безглуздою, публіка, що захоплюється знаменитими акторами Лантами, страхітливою. Супутниця теж дратує його все більше і більше.

Незабаром, як і слід було чекати, трапляється сварка. Після спектаклю Холден і Салі вирушають покататися на ковзанах, і потім, у барі, герой дає волю тим, що переповнювали його понівечену душу почуттям, пояснюючись в нелюбові до усього, що його оточує: «Я ненавиджу... Господи, до чого я усе це ненавиджу! І не лише школу, усе ненавиджу. Таксі ненавиджу, автобуси, де кондуктор кричить на тебе, щоб ти виходив через задній майданчик, ненавиджу знайомитися з ломаками, які називають Лантов »ангелами«, ненавиджу їздити в ліфтах, коли просто хочеться вийти на вулицю, ненавиджу міряти костюми у Брукса...»

Його порядком дратує, що Салі не розділяє його негативного відношення до того, що йому так немило, а головне — до школи. Коли ж він пропонує їй узяти машину і поїхати тижні на дві покататися по нових місцях, а вона відповідає відмовою, розсудливо нагадуючи, що «ми, по суті, ще діти», Холден вимовляє образливі слова, і Салі віддаляється в сльозах.

Нова зустріч — нові розчарування. Карл Льюс, студент з Прінстона, занадто зосереджений на своїй особі, щоб виявити співчуття до Холдену, і той, залишившись один, напивається, дзвонить Салі, просить у неї вибачення, а потім бреде по холодному Нью-Йорку і в Центральному парку, біля того самого ставка з качками, упускає пластинку, куплену в подарунок молодшій сестричці Фібі.

Повернувшись таки додому і, до свого полегшення, виявивши, що батьки пішли у гості, він вручає Фібі лише осколки. Але вона не гнівається. Вона взагалі, незважаючи на свої малі роки, прекрасно розуміє стан брата і здогадується, чому він повернувся додому раніше терміну. Саме у розмові з Фібі Холден виражає свою мрію: «Я собі уявляю, як маленькі хлоп'ята грають увечері у величезному полі в житі. Тисячі малюків, а довкола ні душі, жодного дорослого, окрім мене... І моя справа — ловити хлоп'ят, щоб вони не зірвалися в прірву».

Втім, Холден не готовий до зустрічі з батьками, і, позичивши у сестрички грошей, відкладених нею на різдвяні подарунки, він вирушає до свого колишнього викладача містерові Антолини. Незважаючи на пізню годину, той приймає його, влаштовує на ніч. Як істинний наставник, він намагається дати йому ряд корисних порад, як будувати стосунки з навколишнім світом, але Холден занадто втомився, щоб сприймати розумні речення. Потім раптом він прокидається серед ночі і виявляє біля свого ліжка учителя, який гладить йому лоб. Запідозривши містера Антолини в поганих намірах, Холден покидає його будинок і ночує на Центральному вокзалі.

Втім, він досить скоро розуміє, що невірно представив поведінку педагога, зваляв дурня, і це ще більше посилює його тугу. Роздумуючи, як жити далі, Холден приймає рішення податися куди-небудь на захід і там відповідно до давньої американської традиції постаратися почати усе спочатку. Він посилає Фібі записку, де повідомляє про свій намір поїхати і просить її прийти в обумовлене місце, оскільки хоче повернути позичені у неї гроші. Але сестричка з'являється з валізою і заявляє, що їде на захід з братом. Вільно або мимоволі маленька Фібі розігрує перед Холденом його самого. Він проявляє розсудливість і відповідальність і переконує сестричку відмовитися від свого наміру, запевняючи її, що сам нікуди не поїде. Він веде Фиби в зоосад, і там вона катається на каруселі, а він милується нею.

Холден Колфилд — юнак з покоління тінейджерів 50-х рр. Хоча сам він і не любить розповідати про своїх батьків і «всякій дэвид-копперфилдовской муті», але існує передусім у своїх сімейних зв'язках. Його батько — людина з ірландським прізвищем — до шлюбу був католиком. Його батьки різної віри, але, мабуть, вважають цей факт несуттєвим. Xолдену невластива релігійність, хоча він вірить у безмежну доброту Христа, який, на його думку, не міг послати Іуду в пекло, і терпіти не може апостолів. Xолден — друга дитина в сім'ї, в якій четверо дітей. Старший брат Xолдена, що писав прекрасні оповідання, працює в Голлівуді і, на думку Xолдена, витрачає свій талант даремно. Під час війни він чотири роки як проклятий стирчав в армії, возив генерала в штабній машині і ненавидів армійську службу більше, ніж війну. Молодшим братам — Xолдену. і Аллі — він сказав, що, якби йому довелося стріляти, він не знав би, в кого пустити кулю. Другий брат Xолдена, рудоволосий Аллі, був молодший Xолдена на два роки і, як вважав Xолден, раз в п'ятдесят розумніше його. Алли любив вірші до такої міри, що обписав рядками із Емілі Диккенсон, яка жила у струмка, свою бейсбольну рукавицю; він був дуже славний, любив реготати. У сприйнятті Xолдена Аллі був справжній чаклун, тому що Xолден часто відчував, коли Аллі дивився на нього. Аллі помер від білокрів'я, і тоді Xолден, якому було тринадцять років, розбив голою рукою усі вікна в гаражі, потрапив в лікарню, і потім рука у нього увесь час боліла і він не міг її міцно стискувати.

Молодшою в сім'ї була десятирічна Фібі, до якої Xолден. був зворушливо прив'язаний. Xолден дуже трохи до фальші і найвище в стосунках цінує щирість. Він терпіти не може кіно, тому що воно зіпсувало старшого брата, який, поки жив удома, був справжнім письменником. X. навіть відмовляється зніматися в короткометражці, коли його запрошують на зйомки як першокласного гравця в гольф. У кіно його коробить неприродність поведінки акторів. Він розуміє, що саме від кінобойовиків йдуть його фантазії про методи розправи з кривдниками. У нього є своє уявлення про те, яким має бути Гамлет — «диваком, трішки цокнутим», — і йому не подобається в цій ролі Лоренс Олів’є, який більше схожий на якогось генерала. Більше Xолдену. подобається епізод, в якому Полоній дає поради Лаерту, а Офелія при цьому безупинно балується: то кинджал вийме з піхов, то його піддражнює, а Лаерт робить вигляд, що слухає настирні ради. Із-за нетерпимості до фальші Xолден не може ужитися ні в одній з шкіл, навчаючись вже в четвертій по рахунку (як було і з самим письменником), але і з неї виявляється виключеним, оскільки не приймає багато чого верб учителях, і в учнях, і в існуючих в школі порядках.

Очікувані результати.

Студенти:

• визначають особливості розкриття теми відчуження особистості в сучасному світі у творчості Дж.Селінджера;

• акцентують увагу на художніх особливостях оповіді в повісті “Ловець у житі”;

• характеризують образ Голдена Колфілда;

• висловлюють судження про життєві цінності юнака;

• порівнюють власні судження про головного персонажа із самохарактеристикою Голдена.