Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
В. Г. Оден.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
156.75 Кб
Скачать

Сполучені Штати та Європа: 1939–1973

У січні 1939 року Оден та Ішервуд вирушили до Нью-Йорку, скориставшись тимчасовими візами. Їх від'їзд з Британії напередодні Другої світової війни багато людей сприйняли як зраду, через що постраждала репутація Одена. Дата прибуття Одена у США співпала з падінням республіканської Барселони, а ще через два дні Оден написав вірш «В пам'ять про Вільяма Батлера Єйтса», зазначивши, що поезія нічого не може змінити.

У квітні 1939 року Ішервуд переїхав до Каліфорнії, після цього вони з Оденом лише зрідка бачили один одного. В цей період Оден зустрів молодого поета Честера Каллмана, який був його коханцем наступні два роки (Оден описував їхні стосунки як «шлюб», що розпочався «медового місяцю», під час якого вони подорожували Америкою).[29] У 1941 році Каллман розірвав їхні відносини, оскільки він не міг прийняти моногамію, на якій наполягав Оден, але вони залишалися друзями протягом всього життя Одена, та жили в одній квартирі з 1953 року і до смерті Одена. Обидва видання своїх вибраних поезій (1945–1950 та 1966 року) Оден присвятив Ішервуду та Каллману.

Крістофер Ішервуд (зліва) та в. Г. Оден, сфотографовані Карлом Ван Вехтеном, 6 лютого 1939 р.

У 1940-41 роках Оден жив у домі на Бруклін-Гейтс (Бруклінські Висоти) разом із Карсон Маккалерс, Бенджаміном Бріттеном та іншими. У 1940 році він приєднався до Єпископальної церкви, повернувшись до англіканської спільноти, яку він покинув у тринадцятирічному віці. Його поверненню до церкви частково сприяло усвідомлення «святості» письменника Чарльза Уілльямса, з яким він зустрівся у 1937 році, а також прочитання Серена К'єркегора та Рейнгольда Нібура, це «поцейбічне» християнство стало центральним елементом його життя.

Після того як Британія оголосила війну Німеччині у вересні 1939 року, Оден повідомив британське посольство у Вашингтоні про те, що він, якщо це буде потрібним, повернеться до Сполученого Королівства, але йому відповіли, що серед осіб за тридцять Британія потребує тільки кваліфікованих службовців. У 1941–1942 роках Оден викладав англійську в Мічіганському університеті. У серпні 1942 року він був покликаний до армії США, але його не прийняли до військової служби через стан здоров'я. У 1942–1943 роках він отримав стипендію Гуггенгайма, але не скористався нею і в період з 1942–1943 років викладав у Суортмор-коледжі.

Влітку 1945 року, після завершення Другої світової війни, Оден був у Німеччині разом із комісією, що вивчала наслідки американського бомбардування на моральний дух німців. Цей досвід вплинув на його післявоєнні праці схожим чином, як і його участь у війні в Іспанії. Після повернення він оселився на Манхеттені, працюючи письменником-фрілансером та лектором у Новій школі соціальних досліджень, а також професором у коледжах Беннінгтон, Сміт та інших. У 1946 році Оден отримав громадянство США.

В ці роки його погляди на релігію змінювались від звернення до психологічно орієнтованого протестантизму на початку 1940-х років і до римсько-католицької традиції у 1940-50-х роках. Згодом йому стали близькими погляди Бонгеффера, який заперечував «дитячі» концепції про Бога у релігії для дорослих, що фокусувалася на значущості людського страждання.

У 1948 році Оден почав проводити літо в Європі, спочатку в Іск'ї (Італія), де він орендував дім, а починаючи з 1958 року — у Кірхштеттені (Австрія), де він купив будинок на фермі і, як він пригадував, заплакав на радощах від того, що вперше став володарем власного житла.

У 1951 році, незадовго до того як двоє британських шпигунів — Гай Берджесс та Дональд Маклін — втекли до СРСР, Берджесс намагався подзвонити Одену, щоб приїхати до нього у Іск'ю, про що вони домовлялись заздалегідь. Оден не відповів на дзвінок та більше ніколи не спілкувався з жодним із шпигунів, але це спричинило скандал у засобах масової інформації, які помилково пов'язали його ім'я з втікачами. Це набуло повторного розголосу, коли у 2007 році були опубліковані документи зі свідченнями про інцидент.

З 1956 по 1961 роки Оден був професором поезії у Оксфордському університеті, де мав читати лекції тричі на рік. Цей розклад дозволив йому проводити зими у Нью-Йорці, де він тепер жив на вулиці Сент-Марк плейс, а літо — у Європі. Три тижні протягом року він проводив у Оксфорді. Оден заробляв читанням своїх творів та лекційними турами, а також писав для The New Yorker та інших журналів.

Протягом останніх років життя він часто став повторюватись у розмовах, що бентежило його друзів, які цінували його талант співрозмовника. У 1972 році він провів зиму у Оксфорді, де його старий коледж Крайст Черч запропонував йому котедж, але влітку повернувся до Австрії. Оден помер у Відні у 1973 році та був похований у Кірхштеттені.

Творчість

Загальний огляд

Оден видав близько чотирьохсот своїх віршів, серед них і чотири довгі поеми (дві з яких були видані окремими книжками). Його поезії вражали розмаїттям стилів та методів написання — від модерністських до ясних традиційних форм, таких як балади та лімерики, доггерелів, хайку та віланел і до «Різдвяної ораторії» та барочної еклоги з використанням англо-саксонського метричного розміру. Тональність та зміст поезій Одена характеризувалися появою як філософських роздумів, так і кліше, взятих з народних пісень.

Оден також написав більше ніж чотириста есеїв та рецензій про літературу, історію, політику, музику та релігію. Він співпрацював разом із Крістофером Ішервудом над п'єсами, разом із Честером Каллманом — над оперними лібрето, а також працював над документальними фільмами разом із акторами та режисерами у 1930-х роках та з вокально-інструментальним ансамблем «New York Pro Musica» у 1950-1960-х.

Оден переписав та викинув з вибраного видання своїх творів деякі зі свої найбільш відомих віршів. Він пояснив це рішення тим, що вони були або «нудними», або «нечесними», в тому сенсі, що в них висловлювалися погляди, які він ніколи не поділяв, але висловлював, розуміючи їхню риторичну ефективність. Серед таких риторичних поем опинився вірш «Іспанія» та «1 вересня 1939 року». Його літературний душеприказчик Едвард Мендельсон у своєму вступі до «Вибраних віршів» Одена висловлює припущення про те, що ці дії Одена свідчили про усвідомлення ним сили переконування, яка притаманна поезії, та його небажанню використати її неправильно (до цього видання Мендельсона увійшли деякі вірші, які відмовився там розміщувати Оден, та ранні тексти, які він згодом переробив).

Ранні праці: 1922–1939

До 1930 року

Оден почав писати вірші у тринадцять років, переважно у стилі поетів-романтиків XIX століття, зокрема Вільяма Вордсворта, та сучасніших поетів, серед яких був і Томас Гарді. У вісімнадцять років він відкрив для себе Еліота. Власний голос він знайшов у двадцять років, коли написав свого першого вірша «Лист» («Від першої появи…»), що пізніше увійшов до вибраного зібрання його творів. Цей та інші вірші, написані ним наприкінці 1920-х років, відзначалися обірваним та дещо різким стилем, в них було багато алюзій на теми самотності та втрати. Двадцять цих поем з'явилися у його першій книзі «Вірші» (1928), надрукованій за допомогою Стівена Спендера.

У 1928 році він написав свій перший драматичний твір «Проплачений з обох боків: шарада», у якому поєдналися стиль та змістові елементи ісландських саг з жартами про англійське шкільне життя. Співвіднесення трагедії та фарсу, та введення сновидної п'єси у п'єсі, стало першим взірцем змішаних стилів його пізніших робіт. Ця драма та тридцять інших віршів з'явилися у його першій збірці у 1930 році, у другому виданні якої три роки потому було замінено сім віршів. Збірка складається переважно з ліричних та гномічних медитацій на тему нерозділеного кохання, а також особистого та соціального оновлення («Прогулянка на Пасху», «Хор», «Сяйво місяця краси», «Петиція»).

В ранніх віршах Одена постійно виникає тема «родинних привидів», цим поняттям, яке є також і назвою вірша, він позначає могутні невидимі психологічні впливи, які попередні покоління здійснюють на життя людини. Паралельною темою, що присутня в його працях, є контраст між біологічною еволюцією (яку ми не обираємо) та психологічним розвитком культур та індивідуумів (який ми обираємо навіть на підсвідомому рівні).