2. Інформована згода і трансплантація органів

Донорство і трансплантація органів мають значні застосування особистого і соціального характеру, тому етично появляється необхідність попередньої інформованої згоди, як зі сторони донора, так і від реципієнта.

Що стосується донора, людська правда про так зобов’язуючий вчинок, яким є дарування органу, вимагає щоб особа була відповідно поінформована щодо процедур, які цей вчинок включає. У випадку, коли мова йде про донорство від живої особи , вона повинна бути поінформована особливо про передбачені ризики, які можуть очікувати її у майбутньому, про можливі терапії і/або застережні засоби, яким вона повинна піддатись після взяття у неї органу. Крім того, потрібно уникнути зі сторони будь-кого любої форми психологічного тиску або ставлення умов щодо вибору донора на базі моральних, почуттєвих, або ще гірше економічних критеріїв. Лише так він зможе виразити свідомо і добровільно свою згоду або відмову.

Щодо взяття органів від мертвої особи, то така особа мусить виразити попередньо, і бажано у спосіб недвозначний і особистий свою згоду на можливе взяття органів. Згода її законних представників, натомість, має свою етичну вартість у випадку, якщо не можна дізнатись про попередній вибір покійної особи.

Заторкуючи питання інформованої згоди, хотілось би пригадати і прийнятий нашою державою Закон «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині», практичне застосування якого показало, що цей нормативний акт не сприяє подальшому розвитку трансплантологічної допомоги в Україні. Головною причиною цього є положення Закону про залучення подружжя і родичів до вирішення питання про можливість використання трупних донорських органів для трансплантації, про що йде мова у ст. 16 даного Закону:

Кожна повнолітня дієздатна особа може заявити про згоду або незгоду стати донором анатомічних матеріалів у разі своєї смерті. За відсутності такої заяви анатомічні матеріали у померлої повнолітньої дієздатної особи можуть бути взяті за згодою подружжя або родичів, які проживали з нею до смерті. У померлих неповнолітніх, обмежено дієздатних або недієздатних осіб анатомічні матеріали можуть бути взяті за згодою їх законних представників.

[...]Взяття анатомічних матеріалів у померлої особи для трансплантації та (або) для виготовлення біоімплантів (засоби медичного призначення, виготовлені з анатомічних матеріалів померлих людей) не допускається у разі наявності зробленої цією особою за життя заяви про незгоду бути донором. У померлої повнолітньої дієздатної особи, заява якої щодо донорства відсутня, а також у неповнолітніх, обмежено дієздатних та недієздатних осіб, взяття анатомічних матеріалів не допускається, якщо на це не отримано або неможливо отримати згоду осіб, зазначених у частині першій цієї статті. Взяття анатомічних матеріалів у померлої особи не допускається також при відсутності дозволу судово-медичного експерта у разі необхідності проведення судово-медичної експертизи.

З етичної точки зору в критичний момент смерті, що наближується, ці люди (подружжя, родичі або законні представники) не здатні прийняти правильне рішення і лише отримують додаткову психологічну травму. З юридичного боку це також неправильно, бо після смерті неможливо встановити яке було волевиявлення померлого. Не виключено, що рішення близьких відповідатиме меркантильним інтересам. Тому в Законі треба б було за кожною дорослою дієздатною особою закріпити право самій визначити заздалегідь, при повному здоров’ї, здатна вона на трупне донорство, чи ні. І якщо вона по якійсь причині незгідна, то щоб вона мала право зробити відмову від трупного донорства²⁴⁷.