Трансплантація та етичні критерії

Визнаючи у принципі солідарності моральне виправдання дарування органів, слід також встановити деякі етичні критерії для правильного оцінення конкретних випадків. Ці критерії, які намагаються поєднати принцип цілісності з принципом солідарності, можна сформулювати в наступний спосіб: не шкідливість і пропорційність (критерії, які оберігають фізичну цілісність) та свобода і безкоштовність (критерії, пов’язані із духовістю донора).

1. Не шкідливість і пропорційність

Перший етичний критерій стосується охорони життя та психо-фізичного здоров’я донора. В між часі, як наприклад, взяття кісткового мозку та переливання крові не мають, якщо виконані у відповідний час та правильний спосіб, шкідливих та постійних наслідків; у випадку, натомість, із взяттям нирки, цей акт безсумнівно впливає на фізичну цілісність донора. Не шкідливість, не слід розуміти у абсолютному значенні, але радше як терпиму та раціональну шкоду: можна виконати взяття (певного органу, тканин і т.д.) при умові, що неминуча фізична і психічна шкода заподіяна донору буде ним легко перенесена і гарантує йому відповідну якість життя протягом його подальшого життя.

Тісно поєднується із цим першим критерієм не шкідливості, інший критерій, а саме критерій пропорційності: згідно з яким шкоді, яку було заподіяно донорові через взяття у нього певного органу, відповідає пропорційне покращення якості життя реципієнта. Отож не має сенсу позбавляти нирки особу (донора) для того щоби здійснити трансплантацію з дуже малою ймовірністю успіху або брати нирку від здорової особи для того щоби її трансплантувати особі похилого віку, що страждає на серцеве захворювання.

2. Свобода і безкоштовність

Жест дарування мусить походити із свобідного вибору та почуття солідарності, виключаючи будь-яке примушення чи спекуляцію, і повинен бути свобідним та відповідальним жестом милосердя. Тут варто також поставити питання: наскільки є свобідним брат який дарує свою нирку іншому братові, і які чинники та вплив родини могли штовхнути його на такий жест? Може статися така ситуація, коли з 12 осіб однієї сім’ї лише одна особа може подарувати свій парний орган іншій особі з цієї самої сім’ї, бо різні аналізи вказують на те, що саме ця особа є найбільш відповідною для того щоби подарувати цей орган комусь із членів своєї сім’ї. В між часі інші 11 осіб чекають коли “нарешті” ця особа зробить свій “милосердний жест дарування”, хоча в більшості випадків можна ствердити, що саме ця особа, яка “повинна” віддати свій орган, чується примушеною зі сторони членів своєї сім’ї, можливо навіть і в непрямий спосіб.

На жаль, є відомо також і про ситуацію бідних осіб, особливо в країнах Третього світу, яким приходиться “жертвувати” власні органи, щоби за відповідну плату допомогти власній сім’ї.

Етичні проблеми щодо взяття органів від трупа

У випадку взяття органів від трупа виникає певна проблема стосовно того, як розпоряджатися цим трупом, знаючи з впевністю, що не можна вважати труп людини немов би скелкт тварини або як звичайну неживу річ, але з іншої сторони ми не можемо порівняти тіло померлої людини до тілесності живої істоти.

Основний принцип вказує на те, що навіть якщо і залишається обов’язок шанування тлінних останків як пам’ять про особу, яка існувала у цій тілесності і яка є призначена для воскресіння тіл, труп не є більше людиною, як про це висловлювався Папа Пій ХІІ:

Труп не є, в повному значенні цього слова, особою, яка має право, бо він є позбавлений особистості... (задля чого) його призначення на необхідні цілі, морально безкорисні та вищі не можна засуджувати, але оцінювати та схвалювати позитивно²⁴³.

Як стверджує Катехизм Католицької Церкви:

Безкоштовне дарування органів після смерті є дозволене і може бути похвальним²⁴⁴.

Однак, коли мова йде про взяття органів від трупа, не бракує моральних проблем, які можна звести до двох: встановлення діагнозу смерті та інформована згода.