Висновок

ППС – це високонадійний метод регулювання зачаття. При дотриманні правил застосування, його надійність (особливо симптотермального методу) майже 99%. Проте реальна надійність методу в руках самої пари.

На закінчення хотілось би додати, що Церква гаряче вітає науковий прогрес у галузі дослідження біологічних ритмів людського організму, щоб дати нагоду подругам якнайповніше впроваджувати в життя високий ідеал подружньої любови.

Церква схвалює оправдане використання природніх методів планування сім’ї та засуджує застосування методів контрацепції тому, що тільки у природний спосіб подружня пара має можливість жити та діяти у повній відповідності з Божим творчим планом щодо людської особи, статі як її характерного атрибуту та багатовимірного таїнства родинної любові чоловіка та дружини. Церковне етичне віронавчання щодо проблематики дітородження має на меті просвічення вірних світлом Божих правд про таїнство творіння нового життя.

Первинною основою кожного природного методу є не просто його ефективність чи біологічна основа, а його зв’язок із християнським баченням статі, що виражає подружню любов²³¹.

Трансплантація органів

Прогрес у медицині та поширення застосування трансплантації органів дозволяє на сьогодні лікувати багатьох хворих, які ще до недавнього часу могли б лише очікувати на смерть, або у кращому випадку, продовжувати своє болісне та обмежене існування.

У цій частині нашого курсу, ми будемо говорити про основні моральні проблеми викликані у цій ділянці медицини, яка дає великі сподівання, розрізнюючи між етичними питаннями щодо взяття органів від живої людини, які є відмінними від аналогічного взяття органів, але вже від трупа²³².

Історичні дані про трансплантацію

Можливість продовжити життя, повернути здоров’я або молодість через заміну органів чи хворих тканин здоровими, взятими від осіб, які належать до цього самого або відмінного виду, завжди стимулювало народну творчість. Сліди цього знаходяться у міфології, в багаточисельних легендах і артистичних зображеннях.

Натомість наукова історія трансплантації органів сягає 1902 року, коли хірург Алексіс Каррель винайшов техніку для сполучення двох кров’яних судин. Застосовуючи цю техніку, були виконані перші трансплантації серця і нирки у тварин. Пешою перешкодою, з якою зустрілись ці лікарі-піонери, було відторгнення: організм реципієнта відкидав чужі тканини і органи.

Під час другої світової війни, лікар Петер Медавар, виконуючи прищеплення шкіри у пацієнтів з важкими опіками, отриманими при бомбардуванні Лондону, відкрив, що несумісність була генетичного походження. Результатом цих дослідів було виконання першої трансплантації нирки в ідентичних близнюків, виконаної групою професора Маррей 23 грудня 1954 року. В наступних роках, з задовільними результатами, було здійснено велике число трансплантацій від живих донорів, перш за все у США, також тоді були виконані експерименти трансплантації нирок від тільки що померлих осіб: так звана трансплантація від мертвого донора (трупа).

У 1965 році була досягнена певність, що цей вид втручання є можливим і у цілому світі відкрились центри трансплантації нирок. Відтоді такі пересадки виконувались щораз частіше і з кращими результатами, аж доки не стали звичайними операціями.

У 1963 році професором Старлзом була виконана перша трансплантація печінки, а професором Харді – перша трансплантація легені.

У 1966 році професори Келлі та Ліллехей виконали першу трансплантацію підшлункової залози, а у 1967 році у Cape Town, що у Південній Африці, професор Бернард успішно виконав першу трансплантацію серця. Натомість у 1981 році перша трансплантація серця-легенів була виконана доктором Рейтзом у Стендфордському Університені в Каліфорнії.

У розвитку трансплантації відзначається 1983 рік, оскільки в цьому році у США було апробовано вживання циклоспірини, яка ще досі є найбільш сильним фармацевтичним противідторгуючим препаратом. Це відкриття відразу ж дало сильний імпульс для терапії трансплантації, що вплинуло на зростання успіху.

Між найбільш новітніми і очевидними спробами варто також пригадати трансплантацію серця мавпи-бабуїна (baboon) одній новонародженій дитині (Baby Fae) у жовтні 1984 року в Каліфорнії. Дитина прожила 21 день. У червні 1992 року і у січні 1993 року у Пітсбургу в Пенсильванії, двом пацієнтам було трансплантовано печінку від мавпи-бабуїна, з якою вони прожили 90 днів. Це було найбільше досягнення щодо продовження життя у цьому випадку. Перші клінічні досліди ксенотрансплантації не продовжувались. Науковцями було прийнято рішення про встановлення загального мораторію для цього виду трансплантації в очікуванні подолання проблематичних аспектів і усвідомлення потенційних ризиків.

Досягнення успіхів у цих ділянках зродили ентузіазм і великі надії на потенційність трансплантації. Єдиним реальним ризиком залишається ще відторгнення, тобто комплекс біологічних реакцій з яким організм схиляється до відторгнення трансплантованого органу, оскільки визнає його чужим. У цих роках були розроблені різні експериментальні стратегії для того, щоб зробити реціпієнта толерантним щодо трансплантації. Медичний пошук продовжується у цьому напрямку також тому, що прогрес трансплантації був і продовжує бути сильно залежним від розвитку знань у цьому секторі та реалізації техніки, що дозволяють типувати тканини і розпізнавати рівень їхньої сумісності.