Запліднення в пробірці та експериментування

На сьогодні існують два аргументи, які висовуються для того щоб оправдати експериментування на ембріонах. Один із них полягає у запереченні людського характеру ембріону на стадії до утворення нервової системи, і дехто стверджує, що ембріон слід розглядати лише як “потенціальну” людську особистість. Інший аргумент є вже науково-“терапевтичним”: оскільки дехто говорить, що експерименти є необхідні для подальшого розвитку науки та лікування хвороб, особливо генетичних хвороб, які не піддаються лікуванню в жоден інший спосіб. Особи, які притримуються такої позиції, наводять наступний доказ: без експериментування медицинська наука перестане розвиватися, а результати дослідів отриманих від тварин, не завжди можна застосувати до людини, особливо коли це відноситься до генетичного коду, і тому задля необхідності слід вдаватися до такого виду експериментування²⁰⁹.

Для роз’яснення цих аргументів, слід пригадати дещо із наших попередніх лекцій, а саме, коли мова йшла про людський характер та особистість ембріону, нами було стверджено, що з онтологічної і етичної точки зору, людський ембріон являється не потенціальним, але реальним людським індивідуумом, потенціальним можна вважати лише його розвиток, який буде продовжуватися і після його народження. Якщо і існують певні сумніви щодо філософського поняття “особистість”, то залишається етична заборона на переривання життя, яке, якщо йому надати можливість розвитку, є наділене реальною здатністю до дозрівання як людська особистість, оскільки лише в межах фізичного життя можуть зреалізуватись всі інші цінності. І задля цього, обов’язок захисту людського життя є основним і першочерговим по відношенню до інших цінностей, в тому числі і стосовно цінності осягнення нових наукових знань. Це стосується як і надлишку “полишених” ембріонів, так і тих, про які знається, що їх неможливо перенести у жіночі геніталії²¹⁰.

Терапевтичне експериментування не можна здійснювати на живих істотах, коли існує велика ймовірність – а в нашому випадку і цілковита впевненість у неуникненості – смерті суб’єкта, на якому проводяться експерименти. З цього приводу висловлюється також і інструкція Donum Vitae:

При медичних дослідженнях потрібно утримуватися від проведення операцій на живих ембріонах аж поки не буде моральної певності, що це не заподіє шкоди життю чи цілісності ненародженої дитини і матері, та за умови, що батьки, будучи належно поінформованими, свобідно погодились на ці дії. Звідси випливає, що всі дослідження, навіть коли вони обмежені до простого обстеження ембріона, будуть недопустимими, якщо створюватимуть ризик фізичній цілісності чи життю ембріона через застосовувані методи, чи наслідки.

Стосовно експериментування. Враховуючи загальне розрізнення між експерименту-ванням з метою, яка не є безпосередньо терапевтичною і експериментуванням, яке є виразно терапевтичним саме по собі, треба також розрізняти експериментування, яке виконують на ще живих ембріонах і на мертвих ембріонах. Якщо ембріони живі, без огляду на їхню життєздатність, їх потрібно поважати як і будь-яку людську особу; експериментування над ембріонами, що не є суто терапевтичним, є неприпустимим.

Жодна мета, якою б благородною вона не була сама по собі, як, наприклад, передбачувані досягнення для науки, інших людей чи суспільства, – в жодному разі не може виправдати експериментування на живих людських ембріонах чи фетусах, незалежно від того життєздатні вони чи ні, перебувають всередині, чи поза материнським лоном. Навіть якщо батьків про це поінформувли, вони не можуть дати згоди, яку звичайно вимагають для проведення клінічного експериментування над дорослими тому, що вони не мають права свобідно розпоряджатися фізичною цілісністю чи життям ненародженої дитини. Навіть більше, експериментування на ембріонах чи фетусах завжди супроводжується ризиком, і в дійсності, у більшості випадків несе в собі певну можливість заподіяння шкоди їхній фізичній цілісності, чи навіть, смерті²¹¹.