Висновок

Незважаючи на великі наукові досягнення ембріогенних фактів, наше розуміння онтологічних подій, що тісно пов’язуються одні з одними, не є однозначним і час настання повної людськості кожного індивідуума залишається ще містерією і річчю дискусій, навіть для різних антропологічних перспектив.

З впевністю, однак, кожен зачатий від жінки може і повинен бути проявом любови, дбання та охорони ще набагато раніше перед своїм народженням, бо у перспективі віри є певним, що:

Людина уже в материнім лоні належить Богові, бо Він, усе осягаючи і знаючи, творить і витворює її своїми руками, бачить у малому безформному ембріоні майбутню дорослу людину, дні якої вже злічено і покликання записано в «книгу життя» (пор. Пс. 139 [138], 1.13-16)¹³⁰.

Пренатальне обстеження

Після того, як ми розглянули на попередній лекції онтологічний статус ембріону, зараз ми розглянемо деякі питання, які є тісно з ним пов’язані, а саме питання етичного та юридичного статусу і у світлі цих наших роздумів переглянемо певні види втручання як у людське життя ембріону так і людське життя плоду.

Етичний та юридичний статус ембріону

Перше питання, яке нам слід розглянути, стосується етичного та юридичного статусу пренатального життя і особливо ембріонального життя. На основі відповідей даних на питання “хто є ембріон?” будуть базуватися наші відношення про дбання та повагу відносно нього (етичний статус) та способи з якими суспільство буде розглядати та регулювати закони щодо втручання у пренатальне життя (юридичний статус).

Які права має ембріон?

Перш за все ведуться дискусії про те, чи ембріон має суттєве право бути пошанованим або чи це можливе шанування, яке йому було б гарантоване суспільством є лише непряме право, свого роду спільний договір між правовими особами. Є можливим мати два типи обов’язків стосовно однієї встановленої речі: існують онтологічні права, які основуються на бутті особи та соціальні або непрямі права, які походять від серйозного взяття до уваги соціальної вартості певної дійсності (не можна би було завдати шкоди Пієті Мікеланджела не тому що ця річ-скульптура має сама в собі певне право – є “особою”, але задля того, що вона має велике значення для багатьох людей).

У випадку непрямого права, ембріон був би оцінений без суттєвої вартості і право на охорону було б йому надане суспільством на основі показників, які цілковито або частинно походять від його вартості. Ембріон був би захоронений в такий спосіб, як звичайно охороняється лісництво або певні заповідники, з огляду на матеріальні або духовні блага, які походять з цієї охорони для суспільства. В такому випадку юридичний статус ембріону зовсім би не базувався або базувався б лише частково на онтологічному статусі: не дивлячись на те, що він ще не є особою, або не входить у моральну спільноту осіб, все ж таки суспільство, як цивільна спільнота, надає йому певні права, між якими і:

• право на життя та фізичну цілісність;

• право на недоторканість та пошанування його гідності;

• право народитися у (повноцінній) сім’ї.

Ембріон слід шанувати як особу

Якщо натомість – як ми це намагались представити – ембріон, з точки зору буття є людським індивідуумом, він вимагає щоб безумовно бути пошанованим як це морально стосується людини у її духовній та тілесній цілості і отож має право на життя, право на фізичну цілісність, право на пошанування його гідності.

Інструкція Donum Vitae висвітлює перед нами традиційну практику Церкви і загальні напрямні католицької моралі, що:

Людину потрібно поважати і трактувати як особу з моменту зачаття, необхідно визнавати її права як особи, серед яких на першому місці є невід’ємне право кожної невинної людини на життя¹³¹.

Не говориться про те, що слід шанувати ембріон тому що він є особою, але як особу. Особу слід розглядати як критерій етичності, а ембріон, оскільки він є індивідуумом людського виду, заслуговує на це етичне та юридичне взяття до уваги, яке застосовується до всіх людей на різних етапах їх існування.

Якби не розглядалась особистість ембріону, можна з впевненістю сказати, що він є людським буттям у відношенні до Бога.

Кожна людина, – навчав Папа Пій ХІІ в одній із своїх славних промов – навіть дитина в материнському лоні, має право на життя безпосередньо від Бога, а не від батьків, чи будь-якої спільноти або людської влади. Гідність людини та вартість її життя не є результатом переконання, але є закладеними у сам акт її існування як людини¹³².

Аргумент сумніву

Стосовно впевненості, яку слід застосувати для того, щоби віддати належну шану ембріону, беручи до уваги різні теологічні позиції про час вселення душі та про початок життя як особи, а також задля невизначеної з впевністю позиції Учительського Уряду Церкви, головним аргументом для практичного визнання ембріону власних прав, як особи, залишається класичний аргумент сумніву. Класичні автори для кращого зрозуміння даного аргументу наводили наступний приклад: коли я і мій приятель пішовши у ліс на полювання, в певний момент розійшлись, не знаючи про місце знаходження один одного та побачивши кущ, що рухається, я можу подумати, що це ведмідь і націлюсь, щоби стріляти, і в цей самий час мені спаде на думку, що це може бути мій приятель. Аж доки я не впевнюсь у даному сумніві, я не можу діяти (в даному випадку вбивати когось, що знаходиться за кущем).

Коли ми знаходимося у сумніві, ми повинні вибирати те, в чому ми є більш впевнені: знищити когось, хто є ймовірно людиною, не є лише правдоподібно злом, але точно злом, як про це висловлюється Декларація про вчинений аборт:

Є достатнім того, що присутність душі є лише правдоподібною (і ніколи ми не докажемо протилежного), тому що відбирати життя, означає приймати ризик вбиваючи людину не лише в очікуванні, але вже з присутністю її душі¹³³.