Вселення душі у теологічних роздумах

Християнська теологія, починаючи вже від патристичного періоду, ставила собі питання стосовно моменту вселення душі кожної нової людської істоти¹¹⁷. Дехто, як наприклад св. Іриней, ідучи за навчанням стоїків, уважав, що душа новонароджених дітей походить від субстанції душі батьків через тілесне насіння. Рівно ж і Тертуліян притримуючись подібного навчання, запропонував «теорію передачі» (традуціонізм, від латинського слова tradux, виноградові вуса)¹¹⁸. Метою цього навчання був той факт, що для пояснення передачі первородного гріха, не лише тіло, але й душа передається дитині від батьків¹¹⁹. Інші, як наприклад Оріген, думали, що всі душі були створені Богом вже від початку світу і отож існували перед тим, як були створені наші тіла у які вони падають як у в’язницю, для охолодження духовного огню. Традуціонізм був з часом покинутий, тому що притемнював віру у духовність людської душі, в між часі як преекзистенціялізм був засуджений на Соборі у Константинополі у 543 році, тому що був занадто близьким до антропології платонізму і суперечив цілісності людини та доброті тіла¹²⁰.

Переважала ще одна ідея, ясно що не без серйозних дискусій та суперечок, що Бог «сходить» до батьків і разом з ними формує нове створіння вселюючи одночасно і душу, так як про це ми читаємо у книзі Буття про надання духа життя Адамові. Що стосується часу, цього божественного втручання, думки не були однозначними і залежали від різних антропологічних понять особливо грецьких Отців. Так наприклад св. Григорій Богослов вважав, що душа виникає в перший момент після зачаття. Такої самої думки притримувалися також і інші Отці, зокрема св. Максим Ісповідник¹²¹.

У більшій чи меншій мірі були схильними до пізнішого вселення душі св. Василій Великий (329-379), Теодорет з Киру (393-458), св. Єролам (347-419) який писав:

Ембріон поступово набирає форму у материнському лоні і його не вважають людиною аж доти, поки різні частини тіла не наберуть свого вигляду та структури¹²².

Цю теорію про пізніше вселення душі підтримував також і св. Тома Аквінський. Він говорив про присутність трьох душ у ембріоні, а саме розрізняв перші дві душі вегетативну і чуттєву від раціональної душі¹²³. Перші дві душі, які гарантують життя людини є суто біологічними і походять від життєвої енергії, котра передається разом із батьківським насінням, в між часі як раціональна душа, яка є формою тіла, надає тілу його акту існування людського створіння і робить його людиною, є сотвореною безпосередньо Богом¹²⁴. Раціональна душа, на думку св. Томи, не є отже вселеною вже від моменту зачаття, але у пізніший час, а саме після 40 днів від зачаття у чоловіків і після 60 днів у жінок¹²⁵, згідно з аналогією біблійських приписів пов’язаних із очищенням жінки після родів.

Починаючи від ХVІІ століття, прогрес біологічних наук, завдяки введенню у дію мікроскопу та методу дослідів, був грандіозним і приніс певні результати також і у цій ділянці. Набування знань про розвиток ембріону заохочували до визнання відповідної біологічної організації, яка служила умовою для вселення раціональної душі. Філософ Петро Гассенді (1592-1655) на основі досліджень проведених ним на абортованих плодах, встановив вселення душі не пізніше сьомого дня.

Що стосується часу вселення душі, теологи за звичай відносять це питання до біологічної індивідуалізації ембріона: гомінізація, в будь-який спосіб її пояснюється, вимагає відповідної біологічної організаці, а з іншого боку, тісна єдність між душою і тілом заохочує вірити у присутність духовної душі, безпосередньо створеної Богом, як тільки-но зреалізується цей людський мінімум у біологічному сенсі¹²⁶. Для св. Томи цей людський мінімум був готовим на 40 день. На сьогоднішній день генетична школа вважає, що є достатнім утворення нової генетичної спадковості, яка виникає в момент запліднення (Дж. Т. Нонан, Г. Грісез, Е. Сгречча), натомість як інші є більш схильні уважати момент проникнення сперматозоїда, отож ще перед злиттям гамет (А. Серра). Існують рівно ж і думки, як наприклад Нормана М. Форда, про те, що втілення душі вимагає більшої біологічної індивідуальності і на його думку та думку його прихильників, момент вселення душі відбувається з імплантацією ембірона, а часами і з появою первинної смужки. Щоб не говорити вже про модерних авторів, які висловлюючи свої думки переходять будь-яку межу вселення душі. Так наприклад у 70’ роках Г. Бландіно вимагав присутності нервових тканин, як також і Б. Герінґ, не без певних сумнівів, а також і Ж. Марітен у 1967 році відкладав вселення душі на другий місяць¹²⁷.

Учительський Уряд Церкви висловив свою позицію стосовно цієї теми, коли висловлював своє навчання про аборт та техніки штучного запліднення, у якій надається перевага вселення душі вже від моменту запліднення, хоча ще без остаточного розв’язання цього питання. У Декларації про вчинений аборт ми знаходимо наступне зауваження:

Ця декларація залишає в стороні питання про момент у якому вселяється духовна душа. Щодо цього аргументу, то вже сама традиція не є однозгідною і тому різні автори представляють відмінні погляди. Якщо дехто стверджує, що це відбувається у першій миті життя, інші натомість думають, що це не відбувається перед імплантацією ембріона¹²⁸.

Інше навчання Церкви стосовно цього питання ми знаходимо у вже не один раз цитованій Інструкції Дар Життя. Учительський Уряд Церкви знову ж таки заохочує теологів щоб не шукати виключно в біології переконливих рацій, які більше походять від філософської рації, як про це читаємо у Donum Vitae:

Безумовно, жодні експериментальні дані самі по собі не є достатніми, щоб привести нас до визнання нематеріальної душі. Усе ж наукові висновки щодо людського ембріону подають цінні вказівки для вирізнення за допомогою розуму особової присутності з моменту появи людського життя: як може людський індивід бути не особою? Вчительський Уряд виразно не вдається до філософських тверджень, але постійно підтверджує моральний осуд вчинення аборту будь-якого виду. Це вчення не змінювалося і є незмінним¹²⁹.