Позиція Католицької біоетики

У відповідь на ці заперечення, особливо того, що стосується первинної смужки, слід пригадати разом із Анджело Серрою, що:

Вона (первинна смужка) є лише кінцевий пункт певного, поступового, організованого, нерозривного процесу, який розпочався із мометнту формування зиготи. В період формування систем харчування та захисту завжди є присутньою клітина або клітини, від яких беруть початок ті шари, які утворюють ембріональну первинну смужку. Вона не виникає так ніби із зовні і неочікувано і не є віддільною від усієї сукупності процесів, які беруть свій початок від сингамії, бо вона є продуктом цього процесу¹⁰⁹.

Що стосується застосування терміну «преембріон», то ось, що пише А. Серра:

Допускається, а інколи, з термінологічної точки зору, навіть є корисним вводити певні нові терміни, для підкреслення нових аспектів. Тому термін «преембріон», запропонований Макларен та іншими, може відноситись лише до раннього етапу розвитку ембріона – від утворення зиготи до утворення первинної смужки. Але було б помилкою уважати, що завдяки такому розділенню одного процесу на два етапи кожен із них – і той, на якому утворюється зигота та первинна смужка і наступний, який продовжується вже після утворення первинної смужки, – являє собою самостійний, ніяк не зв’язаний з іншим, процес і що дві структури є пов’язані з двома різними суб’єктами чи, що перша з них являється структурою без суб’єкта¹¹⁰.

Що ж стосується імплантації, то розуміється, що без неї ембріон не буде життєспосібним, як і без їжі дитина не може вижити після народження. Однак не імплантація наділяє ембріон його особистіснисним існуванням, як і не материнське молоко сприяє появі особистості дитини. І тому з цього факту не можна робити висновок про незавершену індивідуальність.

І вкінці, твердження про те що без функціонування людського мозку органи і апарати, які вже є присутніми в ембріоні, не можуть утворити людську істоту, має своє значення і цінність лише тоді, коли людський індивідуум, дійшовши до кінця свого життєвого циклу, перестає жити: кінцевим знаком завершення цього циклу вважається смерть мозку¹¹¹.

На закінчення наших роздумів, щоби краще зрозуміти все що було сказане про статус і походження щойно зачатого плода з генетичної точки зору, хотілось би привести приклад, який нам подає до роздумів професор Анджело Серра. Уявімо собі, що нам треба збудувати будинок: для цього нам є потрібен архітектор, який складе проект, керівник, який буде керувати його будовою, робочі, які будуть здійснювати цей проект, матеріали для будови. В зиготі ці різні функції (проектування, регулювання, будування) і всі матеріали для будівництва вже знаходяться і відбуваються всередині неї самої. Зигота є архітектором, керівником, працівником та заготовлювачем матеріалу. Крім того, як вже при зведенні фундаменту будинку вимальовується його основний план, так і зигота, стаючи ембріоном, висвітлює всю внутрішню структуру індивідуума: мати надає йому лише місце праці і необхідні компоненти матеріалу для будування.

Суттєва різниця полягає лише в тому, що архітектор, керівник і робочі створюють об’єкт, який є відмінним від їх власної особистості, ембріон натомість будує самого себе.

Цей факт і цей процес, які ми до цих пір досліджували, являються науково встановленими, цього ніхто не може заперечувати і вони мусять бути прийняті як щось «дане», а не лише як чиясь думка.

Лозунги, на яких написано: «Ембріон – це частина тіла матері»; «Штучний аборт аналогічний будь-якій іншій операції»; «Жінка має право сама вирішувати про свою утробу» і т.д., – кидають виклик правомірності перш за все науки, а потім уже моральності.