Хто є ембріон?

Після того як ми розглянули головні біологічні дані щодо формування та розвитку людського ембріона, перед тим як детальніше зрозуміти етичні питання про охорону та дбання про ембріон, ми мусимо застановитись над фундаментальною та дискусійною проблематикою стосовно статусу ембріону.

Статус людського ембріону

Під словом статус ембріона ми розумієм сукупність таких характеристик, які становлять позицію ембріона у відношенні до буття (онтологічний статус), до обов’язку-відповідальності (етичний статус) і до закону (юридичний статус).

Ставити собі питання про онтологічний статус ембріона – значить практично запитувати себе “хто або що є ембріон відносно свого буття? Він є річчю, твариною, особою, чи чимось іншим?”. Натомість етичний статус ембріона є відповіддю на питання “яку відповідальність ми маємо стосовно ембріону?”, і накінець юридичний статус дає нам відповідь на питання “як суспільство має регулювати своє громадянське ставлення у відношенні до ембріонів?”.

Це є власне три аспекти, що тісно переплітаються між собою. Чому? Тому, що відповідь, яку ми дамо на наше перше питання, вплине на відповідь стосовно другого питання: наше ставлення до ембріону залежить у першу чергу від того, що маємо ми на увазі під природою ембріона, тобто чи в ньому знаходиться особистісна форма існування, чи просто форма людського життя, що ще не є життям особи як такої. З іншого боку, відповідь на третє питання залежить від відповіді, яку ми даємо на друге питання: оскільки юридичний статус ембріону вказує на законодавчий комплекс, що стосується ембріону (чи йому будуть надані права, чи ні) і це перетворює етичний статус у зобов’язуючі нормативи на соціальному рівні.

Питання стосовно ембріонального статусу є основним у керуванні нашої поведінки над ембріонами у темі аборту, діагнозу та пренатальних терапій, запліднення в пробірці з перенесенням ембріону (FIVET), експериментах над ембріонами, зберігання та використовування ембріонів (наприклад, для взяття органів), і у розгляді цих проблематик виникають з драматичною очевидністю суттєві відмінності між різними біоетичними поглядами.

Онтологічний статус

Щоби відповісти на питання: хто є ембріон? ми повинні сказати, що:

• Ембріон – це форма людського життя;

• Це людське життя є індивідуальним і це індивідуальне людське життя є особистісної природи.

Для того щоби здійснити ці три кроки, розпочнемо з даних, що їх нам подає ембріологія та авторитетне навчання Учительського Уряду Церкви, особливо у Декларації про вчинений аборт (De abortu procurato) з 18 листопада 1974 року; у вже цитованій Інструкції про павагу до людського життя на його початку і гідність продовження людського роду, іншими словами Дар Життя (Donum Vitae) з 22 лютого 1987 року (ч. І, нн. 2-6) і в енцикліці Evangelium Vitae з 25 березня 1995 (нн. 18-19; 44-45; 60).

• Перший крок є виключно констатуючий, об’єктивний у науковому сенсі. Ембріон не є будь-яким біологічним об’єктом, але тут йде мова про те, що вже від найпершої миті, він є ембріональною формою людського життя з генетичною спадковістю, диференційними динаміками, біохімічними та метаболічними характеристиками, які належать виключно людині, як про це ми мали змогу говорити більш обширніше на нашій попередній лекції.

• Ембріон – це не є лише форма людського життя, але є формою людського індивідуального життя, він є індивідуум людського виду. Це твердження базується на характерній особливості та унікальності генетичної спадковості, автономії його метаболічних процесів у відношенні до материнських, а також на тому факті, що він посідає внутрішнє скерування до осягнення повноти свого розвитку.

Учительський Уряд Церкви сприяє позиції початкової індивідуальності як це ми можемо прочитати у Donum Vitae, яка цитує Декларцію про вчинення аборту:

Наша Коґреґація обізнана із сучасними дебатами щодо початку людського життя, індивідуальності людської істоти та ідентичності людської особи. Конґреґація нагадує вчення, викладене у “Декларації про вчинення аборту”: “З моменту запліднення яйцеклітини починається нове життя, яке не є життям матері, ні батька, а тільки нової людини з її власним розвитком. Воно ніколи не стало би людським життям, якби таким не було від початку. Сучасна наука генетика ясно підтверджує все те, що завжди було очевидним, незалежно від дискусій про момент одушевлення. Вона вказала на те, що вже з першої миті закладено, якою буде ця жива істота: людиною, індивідуумом, з усіма притаманними йому ознаками, які уже до кінця визначені. Вже від моменту запліднення розпочанається біг життя кожної людини, всі здібності якої вимагають часу, навіть доволі тривалого проміжку часу, щоб розвинутися і бути готовими до дії”⁸⁷.