1. Звичайна допомога

Під звичайною допомогою мається на увазі забезпечення хворого харчуванням та гідрадацією (штучними чи ні), відсмоктування бронхіальних виділень, лікування язв, які виникають в наслідок лежачого положення.

В останні роки застосування звичайної допомоги викликало певні суперечки, особливо в Америці, оскільки деякі центри схильні розглядати гідрадацію та штучне харчування як терапевтичні засоби, які мають екстраординарний характер, і тому уважають, що їх не слід застосовувати до будь-якого хворого. В дійсності, в багатьох випадках таке підтримання життя не сприяє його продовженню і в жодній мірі не являється мукою: навпаки, воно може зробити смерть менш болючою. Крім того не можна забувати, що забезпечення хворого харчуванням і гідрадацією не можна розглядати як медичну допомогу: це звичайна допомога і в тому випадку, коли харчування і гідрадація проходить штучним шляхом. Очевидно, коли організм вже більше не в стані приймати чи користати з такої підтримки, тоді ці засоби вже не являються допомогою і надавання її вже є необов’язковим.

2. Паліятивна допомога

Паліятивна допомога має значно більший спектр діяння в порівнянні із звичайною допомогою. Під паліятивною допомогою звичайно мається на увазі медична допомога пацієнту, який страдає невиліковною хворобою, напрямлена швидше на боротьбу із симптомами, як із основною патологією, за посередництвом приймання процедур, які допомагають хворому дещо полегшити існування.

Паліятивна допомога включає в собі, наприклад:

• Паліятивну онкотерапію (хірургію, радіотерапію, хіміотерапію), застосовану до пацієнтів, стан яких є таким, що має сенс боротися лише із симптомами хвороби⁷⁹.

• А також так зване підтримуюче лікування передбачуюче:

• обезболюючі терапії, які не усувають причину хвороби, але намагаються пом’ягшити чи усунути відчуття болю;

• контроль за харчуванням і гідро-електронне регулювання;

• лікування побічних інфекцій;

• фізіотерапевтичні реабілітаційні процедури;

• психологічну підтримку, якій належить особливо важливе завдання у наданні допомоги хворому і його близьким;

• психологічне спостереження групи лікуючих лікарів, котрих вмілий емоціональний підхід до хворого являється основою найкращої терапії на цій особливій стадії невиліковної хвороби⁸⁰.

Деякі конкретні випадки людей в комі

На сьогоднішній день, завдяки прогресу, досягнутому в ділянці нейрології і діагностичної техніки, всіми майже одноголосно стверджується, що біологічна смерть особи може бути точно констатована після підтвердження стану повної церебральної смерті, тобто смерті головного мозку. Але тут слід окремо розглянути деякі конкретні випадки хворих в стані коми.

• У випадку коми, яку можна вважати зворотньою, є необхідним використовувати усі засоби, які є у розпорядженні лікарів, для можливого чи ймовірного повернення до життя, при цьому слід іти на економічні чи медичні жертви.

• Коли кома, на думку експертів, являється незворотньою, хворому у стані коми слід надавати звичайну допомогу (яка включає гідрадацію та парентеральне харчування), однак не є обов’язковим використовувати надалі особливо вимучуючих і тяжких для хворого засобів, які прирікають його на продовження переживаючої агонії, якщо є відсутньою будь-яка можливість повернення хворого до свідомості і контакту з людьми. Винесення рішення про безповоротність з коми і неповернення свідомості не може бути легким і приняти таке рішення можуть лише компетентні медичні працівники.

Продовження лише абсолютно штучного життя після того, як повністю і безповоротно припинились мозкові функції, що можна вивести з «безмовної» енцефалограми та признаків смерті у всіх ділянках головного мозку, було б зневагою для вмираючого і його смерті, як і болючим обманом для його рідних. «Безмовна» енцефалограма, якщо вона залишається такою певний час, – це є знак безповоротності припинення функціонування кори головного мозку. Разом із тим слід брати до уваги також і інші параметри, які засвідчують про смерть цілого мозку.

Слід зауважити, що не зважаючи на всі ці детальні вказівки, все ж таки залишаються неясними випадки не лише глибокої і незворотньої коми, але і пролунгованої коми, коли хворий продовжує залишатися в стані коми при наданні йому лише звичайної допомоги. Можна навести приклади таких незворотніх станів коми, при яких підтримується часто біологічне життя, яке може тривати багато місяців, а то й років (непризупиняючийся вегетативний стан).

Такою була, можливо, ситуація Карен Енн Квінлен, молодої американки, про яку газети писали на протязі десяти років. В наслідок автокатастрофи 20-літня Карен Енн Квінлен отримала травму, яка спричинила смерть кори головного мозку і в наслідок чого вона знаходилася в лікарні на апаратному диханні без жодної надії на поправлення. Виникало суттєве питання про термін штучного підтримання життєдіяльності. Вбиті горем батьки, впевнившись у тому, що стан їх дочки є незворотнім, прийняли нелегке рішення просити про відключення апаратів. Однак лікарі відмовились це зробити. І тоді батьки звернулись у суд, заявивши, що лікарі продовжують життя Карен лише з наукової користі, а не на добро самої хворої. Але суд підтримав лікарів, хоча його рішення не відповіло на головне питання – про право на смерть.

Зробити це спробував Верховний суд штату Каліфорнії (в скорому часі його підтримали Верховні суди ще 9 штатів), юридично обгрунтувавши право хворої (і навіть, ще здорової) людини дати вказівки лікарям на випадок виникнення термінального стану.

Аналогічним був відомий випадок і молодої Ненсі Б. Крузен, яка находилася в непризупиняючомуся вегетативному стані близько вісьми років і на протязі яких її годували методом гастростомії. Після різних рішень суду було винесено заключне рішення про призупинення такого харчування, що і привело до її смерті через десять днів, – це рішення базувалося на припущенні, потвердженому свідченням свідків, що такою була її воля⁸¹.

Виникає питання, чи можна говорити про справжнє життя, коли є майже безсумнівною незверненість коми, безсвідомого стану та відсутність контактів, навіть якщо і певні життєві функції ще не зупинились, хоча енцефалограма «мовчить» вже на протязі багатьох годин? Нам здається, що на практиці важко знайти оправдання призупинення звичайної медичної допомоги навіть і в таких, дійсно безвихідних ситуаціях. Слід вважати, що в основі вегетативного, емоціонального і комунікативного життя людини лежить один і той же екзистенціальний та особистісний акт, і тому ми не думаємо, що можна проводити різницю між «людським життям» як життям біологічним і «особистісним життям» як комунікативним життям⁸².