Пропорційність у вживанні ліків

У минулому, моралісти вважали, що ніхто не мусить вживати надзвичайних засобів. Ця відповідь, котра стоїть як принцип, все ще є доброю, але не такою чіткою і ясною на сьогоднішній день, через причину нечіткості терміну надзвичайні засоби, та швидкий прогрес лікування недуг. Таким чином окремі люди надають перевагу говорити про пропорційні і непропорційні зособи. В будь якому випадку, для того щоби зробити правильне вирішення щодо вивчення та застосування лікувальних засобів, необхідно взяти до уваги наступні елементи: їх складність та ризик, їх вартість (економічний аспект) та можливість їх використання з надією на результат, який очікується, враховуючи стан хворого та його фізичні і моральні ресурси⁷⁷.

Із всього сказаного, ми можемо вивести чотири основних положення, які мають велике практичне значення:

• Якщо немає інших достатніх ліків, дозволяється за згодою пацієнта шукати порятунку у засобах, які забезпечені найсучаснішими медичними технологіями, навіть якщо ті засоби є все ще на експериментальній стадії і не без певного ризику. Приймаючи їх, пацієнт може навіть виявити свою відданість у служінні людству.

• Дозволяється, за згодою пацієнта, перервати вживання тих засобів, очікуючі результати яких потребують доопрацювання, але для прийняття такого рішення, є необхідним взяти до уваги свідомі бажання пацієнта і його сім’ї, у рівній мірі так само поради його лікарів, які є особливо компетентними у цій справі. Лікарі можуть особливо вирішувати про вживання інструмунтів і працю персоналу та їх диспропорційність до передбачених результатів. Вони так само можуть судити про застосування технік, що наражають пацієнта на біль і страждання, виходячи з добра, котре він може отримати з таких технік.

• Дозволяється вживання нормальних засобів, котрі пропонує медицина, тому не можна наражати кого-небудь на обов’язок приймання технік, які вже застосовувались, але були важкими та несли у собі ризик. Відмова від таких засобів не є еквівалентом самогубства, навпаки, вона повинна вважатися як прийняття людських умов, або бажання уникати застосування непропорційних медичних процедур до очікуваних результатів, або як прагнення не наражати сім’ю чи спільноту на надмірні витрати.

• Коли факт смерті є неминучим, незважаючи на всі вжиті засоби, дозволяється у совісті прийняти рішення про відмову від лікування, яке спричинює безнадійне та болісне продовження життя. У таких випадках лікар не має причин докоряти собі про неможливість допомоги особі у небезпеці⁷⁸.

Надання звичайної чи паліятивної допомоги

Коли з терапевтичної точки зору нічого вже не можна вдіяти для того, щоби зупинити хворобу чи заставити її відійти, у лікарів ще залишаються засоби, які вони можуть і повинні використовувати у межах можливого, діючи вже не заради оздоровлення чи продовження життя хворого, але з відчуття обов’язку та поваги стововно нього і в ім’я боротьби за якість життя, яке ще залишається в ньому. Ці засоби є звичайна допомога і паліятивна допомога. Ці два поняття не є еквівалентними.