Значення страждання для християн і вживання обезболюючих

Смерть не завжди приходить у драматичних обставинах після невиносимих страждань. Навіть не в крайніх випадках. Численні свідчення людей стверджуюють той факт, що сама природа витворила більш витривалий стан у момент смерті, натомість, який був би для здорової людини дуже болісним. Тому, довготривала хвороба, прогресуючий старечий вік або стан самотності може принести психологічний момент для полегшення прийняття смерті. Все ж залишається факт, що смерть, яка часто попереджує або супроводжує гострим і довготривалим стражданням, є чимось, що природньо спричиняє людям біль.

Фізичний біль є невід’ємним елементом людського стану. На біологічному рівні він формує застереження, у корисності якого ніхто не сумнівається, але оскільки він вражає людську психологічну інфраструктуру, він часто перевищує свою біологічну корисність до тієї міри, що спричинює бажання усунути його за будь-які кошти.

Згідно з християнським навчанням, страждання, особливо страждання під час останнього моменту життя, має особливе місце у спасаючому Божому плані. Воно є свідченням участі у Христовому стражданні і знаком єдності відкуплюючої жертви, яку Він жертвував у послусі волі Отця. Тому не повинно бути здивувань, якщо окремі християни надають перевагу помірному вживанню обезболюючих, для добровільного прийняття принаймі частини їхнього страждання асоціюючи себе у такий спосіб із страждаючим і розп’ятим Христом (Мт. 27,34). Все ж було б нерозсудливо наражати героїчність такого виду загальному правилу. Навпаки, людська і християнська розсудливість пропонують для більшості хворих людей вживання ліків, здатних зменшити біль чи позбавити його, навіть якщо вони можуть спричинити подвійний ефект на підсвідомість і зменшити свідомість. Для тих, які не є в стані виявити свої думки чи висловитися, можна логічно припустити їхнє бажання прийняти обезболюючі згідно поради лікаря.

Але надмірне вживання обезболюючих не є легким і несе у собі навіть певні труднощі. Через явище звикання пацієнти змушені підвищувати їхні дози для збереження ефективності ліків. Тут варто пригадати слова Папи Пія ХІІ, у відповідь групі лікарів, котрі поставили запитання: “Чи придушення болю через свідоме вживання обезболюючих та наркотиків є дозволено релігією і оправдане з моральної точки зору (якщо це навіть і передбачає скорочення життя та приближує смерть через їх використання)?” Папа відповів: “Якщо не існує інших засобів, якщо у даних обставинах це не перешкодить виконанню релігійних і моральних обов’язків, то “так”!” У цьому випадку, звичайно, не існує наміру смерті людини, навіть якщо її ризик є доволі небезпечним. Основний намір, у даному випадку – ефективне позбавлення болю і вживання для цієї мети обезболюючих у медицині є дозволено.

Однак, обезболюючі, що спричинюють стан несвідомості, потребують особливого розгляду. Особа не тільки повинна бути здатною зодовільнити свої моральні і сімейні обов’язки, вона повинна підготувати себе для повної, свідомої зустрічі Христа. Таким чином, Папа Пій ХІІ застерігає: “Є неправильно позбавити свідомості вмираючого без серйозної причини”.