Евтаназія Визначення та історія евтаназії

Коли ми вживаємо слово евтаназія, під ним ми маємо на увазі “пошук” смерті чи смерть з метою уникнення болю. Цей термін має свою довгу історію та є присутній у різних культурах⁶³. Для здійснення евтаназії можуть бути як соціальні так і економічні причини (як самогубство старших осіб серед Ескимосів чи вбивство щойнонароджених неповноцінних дітей, яке зустрічалося у багатьох народів), гуманні причини, які могли б пришвидшити смерть невиліковно хворих чи важко терплячих людей (як про це згадує Платон у своєму творі Республіка⁶⁴), та ідеалізовані причини, як наприклад самогубство з метою оминути позору чи знеславлення, яке було вивищуване багатьма стародавніми філософами.

Саме слово евтаназія – є грецьким словом і означає гарна смерть (eu = добре; thànatos = смерть). На початках, цим терміном вказувалася гарна смерть, яка личить розумній людині, особливо серед філософів стоїків, але коли він був застосований у модерних мовах (особливо у працях англійського філософа Френсіса Бекона 1561-1626), цей термін евтаназія почав означати медичне втручання з метою солодкої смерті облегшуючи терпіння та болі хворого, включаючи також і можливість пришвидшення смерті. Френсіс Бекон у своїй праці De dignitate et augmentis scientiarum, писав:

Я вважаю, що обов’язком лікаря не є лише покращити здоров’я, але також і облегшити терпіння та болі і не лише коли така підтримка може запровадити до виздоровлення, але коли може послужити як щасливий та спокійний перехід⁶⁵.

На сьогоднішній день найвлучніше визначення терміну евтаназії нам пропонує Папа Іван Павло ІІ у своїй, неодноразово цитованій мною, енцикліці Evangelium Vitae:

Евтаназія – це дія або бездіяльність, що за своєю природою чи наміром виконавця спричиняє смерть з метою уникнути будь-якого страждання⁶⁶.

У застосуванні евтаназії супроти невиліковно хворого чи хворого у термінальній фазі, ми намагаємося втекти від суворості смерті, чи у випадку з неповноцінними людьми та особами похилого віку ми знову ж таки намагаємося уникнути нестерпного чи небажаного життя. Але якою б не була причина, у застосуванні евтаназії є присутнім бажання заподіяти смерть собі чи іншій особі: тому її слід вважати як форму вбивства чи самогубства.

Часто говориться про милосердні вбивства, посилаючись до їх оправдання на милосердя та людяність (“Я не міг дивитися на нього більше в такому стані”), але часами ті, що не в силі більше зносити цієї нелегкої ситуації, спричиненої хворобою, каліцтвом, старістю – є родина та лікарський персонал.

На жаль, сьогодні, про евтаназію говорять не лише у застосуванні її до важко хворих осіб чи тих, хто знаходиться в термінальній стадії, але також і в інших ситуаціях, наприклад у випадку появи на світ дитини із серйозними дефектами розвитку (wrongful life), яку, на думку декого, слід залишити без їжі, щоби запобігти (за словами тих людей) її особистого страждання і тягару для суспільства, – в подібних випадках говориться про “евтаназію новонароджених”. На сьогоднішній день, ми зіштовхуємось із ще одним новим видом евтаназії, яка називається “соціальною”, тобто евтаназії, у якій вибір залежить вже не від окремої особи, але вибір робить суспільство, виходячи з того, що витрати, які є потрібні на лікування хворих дорогими препаратами, в наслідок евтаназії могли б бути збережені на лікування тих хворих, які після оздоровлення могли б повернутися до нормальної робочої діяльності. Такою є загроза зі сторони економіки, яка керується критерієм витрати – вигоди⁶⁷.