Кара смерті в ккц та Evangelium Vitae

У Катехизмі Католицької Церкви про кару смерті говориться у параграфі, який трактує також і питання необхідної оборони. Першим твердженням цього питання є властиво такі слова:

Законний самозахист може бути не лише правом, а й вагомим обов’язко того, хто відповідальний за життя іншого⁵⁵.

Захист загального добра вимагає, щоб протизаконний агресор знаходився поза можливістю шкодити. Ті, хто законно користується владою і кому довірено відповідальність за суспільство, правосильні також застосовувати зброю для знешкодження агресорів⁵⁶.

Після цього є перечислені причини покарання, які звичайно застосовуються зі сторони відповідаючих за суспільне добро та порядок:

...перша мета покарання – це поправа безпорядку, заподіяного проступком. Коли винуватець приймає кару добровільно, то вона має вартість спокутування. Нарешті, покарання, крім охорони громадського порядку та безпеки осіб, ставить також лікувальну мету: воно повинно, наскільки це можливо, сприяти виправленню винуватця⁵⁷.

В іншому номері, що стосується кари смерті, знаходяться такі слова:

Традиційна доктрина Церкви не виключає застосування смертної кари, після цілковитого визначення тотожності та відповідальності того, хто винуватий, якщо це є тільки єдиний можливий ефективний шлях захисту життя людей від незаконного агресора. Якщо, однак, для безпеки і захисту людей від агресора достатньо безкровних засобів, то влада користуватиметься тільки такими засобами як більш відповідними конкретним умовам загального добра і гідності людської особи.

А втім, у наші дні, коли держава має можливість успішно приборкати злочин і знешкодити винуватця без того, щоб відбирати в нього можливість спокутувати провину, обставини, за яких за яких абсолютно необхідно усунути винуватця, «трапляються доволі рідко, якщо взагалі трапляються»⁵⁸.

Папа Іван Павло ІІ, в енцикліці Evangelium Vitae, залучає до знаків надії зростання серед народу свідомості, яка завжди більше протиставиться війні та позитивно ставиться до пошуку та застосування не насильницьких середників в обороні:

У цій перспективі треба бачити щораз ширший опір громадської думки застосуванню кари на смерть – навіть якщо й суспільство вдається до неї тільки як до інструменту «взаконеного захисту». Опір цей виникає з переконання, що сучасне суспільство спроможне успішно долати злочинність методами, які знешкоджують злочинця, але не остаточно позбавляють його можливості змінити життя⁵⁹.

У цій же енцикліці ми знаходимо твердження, що на сьогодні єдиним оправданням для вбивства злочинця є оборона суспільства, хоча на сьогодні можна обійтися і без цього:

Очевидно, що для осягнення таких цілей міра й обсяг покарання повинні бути ретельно зважені й оцінені. Вони не повинні сягати вищого ступеню, – позбавлення життя, – за винятком конечної потреби, коли немає інших способів захисту суспільства. Одначе нині завдяки дедалі кращій розбудові пенітенціярних установ таке трапляється дуже рідко, може й ніколи⁶⁰.

Висновок

Людина, навіть найбільш жорстокий злочинець, ніколи не може стати річчю, але завжди залишається людиною. Ця людська правда отримує більш чіткі контури та більш солідніше потвердження, якщо є скерованою в антропологічно християнському горизонті: людина – створена на образ Сина Божого, не тратить ніколи своєї гідності, і ніколи не зменшується милосердна любов Батька відносно неї. Любов Бога, приятеля людей, що в Христі об’являє нам своє батьківське обличчя, задля цього закликає нас до святої пошани особи у її недоторканій цілості та гідності: це стосується як доброї так і поганої людини, як злочинця, так і невинного⁶¹. Ця фундаментальна правда є висловлена зворушливими словами також і в Evangelium Vitae, з якими ми і закінчуємо наші роздуми:

Проте Бог, милосердний, навіть, коли карає, «поклав на Каїні знак, щоб не вбив його той, хто зустріне» (Бут. 4,15). Отже Бог покладає знак, який не прирікає Каїна на осуд між людьми, а захищає та охороняє його від тих, що хотіли б убити його, хоч би задля помсти за смерть Авеля. Навіть убивця не втрачає власної гідності, і Бог сам стає її запорукою. Тут виявляється парадоксальна тайна милосердної Божої справедливости, про яку пише св. Амбросій: «Як тільки було вчинено братовбивство, найбільший із злочинів, тієї ж миті, коли увійшов у світ гріх, незабром теж мусів бути встановленим закон Божого милосердя: коли б кара безпосередньо впала на винуватця, люди не виявляли б ані поміркованости, ані поблажливости в правосудді, але негайно карали б винних. Бог прогнав Каїна з-перед лиця Свого, а коли зреклися його батьки, наказав жити немов на вигнанні, усамітнено, бо звіряча дикість витіснила з нього людяність. Проте Бог не має наміру карати вбивцю вбивством, бо дуже бажає навернення грішника, аніж смерти»⁶².