3. Релігійна жертва

Св. Августин та церковна Традиція зустрілися з певною трудністю у формулюванні об’єктивного морального судження стосовно тих дівиць, які під час переслідування проти християн, завдали собі смерть, щоб не заплямити їх дівицтво піддаючи себе тілесному насильству.

Ці жінки-самогубці задля релігійних причин були і продовжують бути почитаними як святі та добровільні мучениці Церкви і їх відвага та чеснота були оспівані знаменитими Отцями, такими як св. Іван Золотоустий²¹ та св. Амброзій. Св. Єронім, згідо з думанням свого часу, твердив, що:

Тому що володіння над смертю не залежать від нас, навіть у випадку переслідувань не є дозволеним заподіяти самогубство, хіба що лише у випадку, коли розходиться про небезпеку втрати чистоти²².

З точки зору морального аналізу такого вчинку не має сумніву, що тут розходиться про цілеспрямовані (прямі) самогубства, які особа бажає як засіб для збереження чистоти і щоби в такий спосіб зберегти обіцянку дану Богу. Св. Августин критикує мотивацію, яка наштовхнула цих святих жінок до самогубства: не можна сказати, що вони вибрали смерть, радше ніж гріх, з моменту коли ніхто не грішить без прийняття вільного рішення, а отож не втрачається чесноти там, де не має внутрішньої згоди та приставання на зло. Тому, не ставлячи під сумнів велич цього вчинку, він уточнює, що тут не йде мова про приклади до наслідування, оскільки вони не відповідають розумній поведінці:

Не запитуємо себе, чи це було б сталося, але чи це було необхідно робити. Є необхідно з розумом ставитись до прикладів [святих]²³.

4. Політичне самогубство

Це не є негативне самогубство, вчинене з метою уникнення чогось, наприклад тиранського режиму, заслання чи позору; навпики, це є позитивне самогубство, яке принаймі в намірі особи-суїцида являється вчинком любові до ближнього. Тут власне йде мова про суїцидів, які уважають неефективними та не до виконання інші шляхи протистояння злу, і поповнюючи смерть прилюдно та у гучний спосіб бажають через власну самопожертву висловити протест та звільнення для інших. За цією самою логікою слід розглядати також і страйк-голодування, з наміром дійти, якщо цього буде потрібно, аж до смерті через виснаження організму. Тут йде мова про форми самогубства засуджені католицькою мораллю, але не можна виключати і того факту, що в певних обставинах вони можуть блиснути у свідомості осіб як вияв розчарування та обов’язку протистояння за свободу, і бути принаймі на суб’єктивному рівні, невинними.

З іншої сторони, лише віра в Бога, який став тілом і поділяє нашу бідність та через хрест спасає людство і надає сенсу людським стражданням, провадячи його до остаточної мети, може дати нам зрозуміти, що в руках Бога терпіння, молитва, неозброєна та мовчазлива боротьба, можуть стати інструментами звільнення більш потужнішими ніж гучне самогубство в очах світу.

Висновок

З одного боку, не існує такої ситуації у якій було б розумним і водночас дозволеним пряме самогубство, тобто таке, яке було б явно бажане суїцидом як ціль та засіб для осягнення мети, навіть і тоді, коли це є благородна мета. З іншого боку, ніхто не може засуджувати будь-якого суїцида, тому що суїцид може діяти в добрій вірі, розуміючи та сприймаючи помилково свій вчинок як дію розумну та справедливу, або рівно ж тому що у крайніх тривожних ситуаціях, лише Господь Бог може знати та зрозуміти страдання людського серця.

Іншим є випадок добровільної смерті (традиційна назва якого непряме самогубство), яка не є бажаною ні як ціль сама в собі, ні як засіб (поганий) для того щоб осягнути мету (добру), але яка являє собою надхнений вчинок героїчної любові, аж то тої міри, що можна думати про явне покликання Господа Бога, що звучить у нашій совісті.