Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Биоэтика.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
1 Mб
Скачать

Навчання Церкви стосовно самогубств

У більшості випадків, особи, які вдаються до самогубства зустрічаються часто у їх житті із зовнішніми та внутрішніми труднощами, що перевищують особисту здатність такої особи перенести їх. Такі особи знаходяться в ситуації у якій бажання продовжувати життя зіштовхується з неможливістю продовжувати це життя за даних умов.

Традиційно самогубство сприймається як важка провина (форма вбивства), і Церква відмовляла самогубцеві в релігійному похованні (яке вважалося честю, належною для моральної цілі). Сьогодні самогубство розглядається інакше. Зрештою, часто не вистачає правдивої інформації про важкість акту і розумовий розлад, який перешкоджає розв’язанню (може й не бути провини). І коли цей патологічний стан визнаний церковним авторитетом, тоді дозволяють християнські похорони, які раніше заборонялись17.

Катехизм Католицької Церкви пригадує нам, що не лише важкі психічні розлади, але також:

Велика журба чи страх випробування, терпіння або тортур можуть применшити відповідальність суїцида18.

Самогубці вважалися публічними грішниками та проклятими через те, що покінчили своє життя певним жестом зневаги проти володіння Бога, і через це їм було відмовлено у релігійному похованні починаючи вже від Бракаренського Собору (563 р.), і це позорне покарання зберігалося аж до появи латинського Кодексу Канонічного Права 1917 р., (кан. 1240 §1, 3°).

Лат. Кодекс з 1983 року не зачислює більше суїцидів до тих, кому відмовляється у церковному похованні і у відправі похорону (пор. Лат. Кодекс, канн. 1184-1185), а сам Катехизм Католицької Церкви стверджує:

Непотрібно тратити надії стосовно вічного спасіння осіб, які заподіяли собі смерть. Господь Бог, через шляхи, які лише Йому є відомі, може їм приготовити можливість своєчасного покаяння. Церква молиться за осіб, що вчинили замах на своє життя19.

Смерть в ім’я вищих вартостей

  1. Мучеництво

Християнські мученики будь-якого часу воліли радше смерть, ніж апостазію (відступство від віри) та сповідували свою віру зі щирістю, навіть якщо і передбачували, що це ісповідництво віри могло коштувати їм життя. Тут, варто зауважити, що коли ми говоримо про смерть мучеників, стверджуємо той факт, що ці особи, в повній свідомості, хоч і вчинили вчинки, що їх запровадили до втрати життя, але цю смерть вони не бажали цілеспрямовано, і не заподіяли її самі собі.

Мученики жертвують собою, щоби засвідчити їх любов перед Богом, аж до пролиття крові, пригадуючи слова Євангелія:

[...], а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе (Мр. 8,36).

Вони вважали, що вічне життя – є повним та остаточним добром людини і є більш бажаним ніж дбання про дочасне добро, яким є фізичне життя, а з іншого боку, першенство Бога – найвища вартість, зобов’язує підчинити своє людське життя, яке є даром Божим. Беручи до уваги те, що будучи наше людське життя призначеним на службу та славу Божу, треба сказати, що через мучеництво наше життя не лише є неоцінене, але навпаки, воно досягає в повноті своєї цілі, задля якої воно нам було дане20.

  1. Смерть з любові

Подібну аналогію із мучеництвом являє собою жертва, вчинена для добра ближнього, так як це роблять особи, які служать для невиліковно хворих людей з інфекційними зараженнями (як св. Франциск, чи мати Тереза з Калькути) або ті, які жертвують своє життя в заміну за життя свого брата (як св. о. Максиміліян Кольбе).

Вищі мотиви любові відносно ближнього оправдують також і геройський жест тих людей, які жертвуються для того, щоби воювати у першій лінії фронту або тих, хто ставить своє життя у велику небезпеку, для того, щоби спасти життя інших. Тут, варто пригадати біблійний приклад Самсона, який заподіяв падіння будинку Філістеїв, з метою звільнити свій народ, будучи свідомим того, що це падіння заподіє також і йому неминучу смерть (пор. Судд. 16,23-31).

Згідно з традиційним навчанням католицької моралі, ці вчинки можуть бути оправданими не так покладаючися на принцип подвійного наслідку, але радше на принцип солідарності чи любові, який особливо застосовується у взятті органів від живої людини, і є необхідним для оправдання законності здійсненого видалення (каліцтва) на благо іншої особи.

У конкретних ситуаціях нераз є важко розрізнити чи розходиться про самогубство з любові, чи ні. Призадумаймося над випадком політичного вязня, який чинить самогубство через боязнь виявити секретну інформацію власної організації. Застосування психологічних тортур та потужних лікарських препаратів, які значно послаблюють ясність свідомості розуму, надають нам сьогодні можливість “переламати” найбільш уперті протиставлення та передбачають з впевністю, що в’язень буде змушений, проти своєї волі, зрадити своїх друзів. В цьому контексті, в якому з впевністю передбачується, що ця особа буде вимушена зрадити, накласти на себе руки, не задля страху перед терпіннями, але радше задля спасіння життя інших, може бути поясненим, як вчинок надхнений геройською любов’ю до ближнього. На відміну від попередніх випадків, де було завжди можливим застосувати фігуру непрямого вбивства та виправдати смерть на підставі принципу подвійного наслідку, тут ми не можемо застосувати цей принцип, тому що добрий наслідок (спасти друзів) осягається через поганий наслідок (власна смерть). В цьому випадку, з метою оправдання самогубства, можна без сумніву думати про застосування принципу любові, але тут, знову ж таки варто зазначити, що лише явне керування Св. Духа могло б дати такій особі певність, що ця жертва являє в собі Божу волю, стосовно неї.