Симптоми та запобігання

Суїцидні симптоми виявляються у різних психологічних станах. Найбільш загальними є депресія, психоз і тривога. Психотичні стани характеризуються маніями, галюцинацією, утратою контакту, дезорієнтацією, дуже незвичайними ідеями і пережиттями. Дуже важливим є стан тривожної депресії, у якій особа почуває свою нездатність справитися з почуттям тривоги, що тисне на неї. Вона проявляє напругу, страх і втому. Тоді людина почуває необхідність діяти в даному напрямку, щоб звільнитися від своїх почуттів. Серед алкоголіків, гомосексуалістів і наркоманів зростає небезпека суїциду.

Тому що депресія передує більшості самогубств, вчасне розпізнавання симптомів депресії та її лікування за допомогою медикаментів і психотерапії – це важливий фактор попередження самогубства. Звичайно, дослідження в області науки про самогубство, мають за мету ідентифікувати людей з високим ризиком самогубства, після чого допомогти їм, запобігаючи спробі самогубства.

Певні види самогубств

1. Самогубство і депресія

Будучи закритою сама в собі, особа у стані депресії не бачить жодного виходу із цієї ситуації, у якій вона опинилася. Така особа бажає померти не задля того, щоби відчути смак смерті або вибирає самогубство як щось позитивного. Ні, навпаки, смерть у даній ситуації являється для особи як єдиною річчю, якій вона надає перевагу у порівнянні із нестерпним життям. У формуванні морального осуду про вчинене самогубство в такій ситуації, слід без сумніву взяти до уваги несповний розуму стан особи.

2. Самогубство терплячого

Особлива ситуація складається із самогубствами або з вимогою про допомогу померти (допомога в самогубстві) зі сторони осіб важко хворих або у випадку загрози їх фізичного та психічного здоров’я.

Прохання про смерть зі сторони хворого, старшої особи, особи несповної розуму є дуже часто закликом щоби звільнитись від самотності, від нонсенсу, від браку міжособистих відносин. Дуже часто бажання померти не представляє собою плід свобідного рішення, але скріше всього симптом депресійного стану, який часто супроводжує невиліковно хворих осіб, або осіб у стані близької смерті, або старших осіб, часто залишених на призволяще і під загрозу своєї психічної рівноваги. Іншими разами біль є настільки докучливим при кожному терапевтичному втручанні, що є просто незносимим і смерть вже виглядяє для хворого як одинокий вихід із цього пекла терпінь, яка може бути дійсно ефективною.

Проблема допомоги в самогубстві була гостро відкинутою етикою Гіппократа та класичною медичною деонтологією. На даний час домінує думка, що людина у своїй свободі може вирішувати про те чи продовжувати жити, чи заподіяти собі смерть і, що лікар має обов’язок схвалити цю вимогу та допомогти у її реалізації. Ця теза про узаконення самогубства, що на початках була підтримана меншістю, входить у загальну свідомість і позитивно сприймається людьми, як сувора відповідь, але зато ефективна, на драму болі та смерті. Під натиском суспільства у різних країнах виникають проекти законів із нахилом до узаконення або принаймі безкарності такої практики.