8. Залежно від строку здійснення лізингу:

• строковий лізинг, коли майно надається на тривалий строк оренди (зазвичай на строк фізичного зносу);

• відновлюваний лізинг, при якому після закінчення першого строку оренди договір пролонгується; об’єкти лізингу замінюються в залежності від зносу та на бажання орендаря, який бере на себе витрати по заміні майна.

9. Залежно від кількості сторін, що беруть участь в угоді:

• лізинг за участю двох сторін характеризується тим, що виробник (постачальник) та орендодавець сполучені в особі однієї фірми; виробник – це фірма, що продукує обладнання, яке потім буде об’єктом оренди; постачальник – це торгові фірми, які володіють обладнанням, якщо вони виступають у ролі орендодавців. Якщо укладаються контракти у формі фінансового лізингу, то орендодавцем переважно є промислові концерни (для них це одна із форм збуту) та торгові компанії; якщо у формі оперативного лізингу, то орендодавцем є незалежні спеціалізовані лізингові компанії;

• лізинг за участю трьох сторін передбачає наявність постачальника (виробника або торговця), орендодавця (лізингового посередника) – універсальної або спеціалізованої лізингової компанії, яка контролюється банками, що її фінансують, та орендаря (промислового або торгового підприємства);

• лізинг за участю безлічі сторін, або груповий, або акціонерний лізинг, за участю декількох компаній у ролі орендодавця та залученням великих позикових коштів. Цей лізинг поширений як форма фінансування складних, великомасштабних об’єктів, наприклад, комплексне обладнання підприємств, авіатехніка, судна, залізничне обладнання та рухомий склад, бурові платформи та вишки. Орендодавці забезпечують лише частину (20-40%) суми, яка потрібна для купівлі об’єкта оренди. Ці кошти залучаються шляхом випуску акцій та розповсюджуються серед лізингодавачів, які беруть участь у фінансуванні угоди. Частина купівельної вартості об’єкта оренди, що залишилася, фінансується кредиторами, тобто інституційними організаціями, серед яких банки, страхові компанії, пенсійні та інші фонди. Кредитори, як правило, не мають права вимагати заборгованість по кредитах безпосередньо у лізингодавачів. Фінансова безпека наданих позик забезпечується шляхом надання кредиторам переважного права вимагати обладнання в орендаря у разі його неплатоспроможності або банкрутства, а також офіційної переуступки лізингодавачами на користь кредиторів права первісного отримання лізингових платежів з метою покриття заборгованості по сумах обслуговування кредитів. Вартість кредиту, яка залежить від платіжної позиції, співвідношення статутного та позикового фонду та репутації орендаря, є вирішальним фактором, що впливає на розмір лізингових платежів.

Крім зазначених вище видів міжнародного лізингу зустрічаються ще два особливих види:

• ліверидж-лізинг – це довгострокова оренда наукоемкого обладнання (ЕОМ, медичного обладнання) з використанням державного стимулювання шляхом надання сприятливих кредитів, зниження податків, збільшення норми амортизації.

• пекидж-лізинг – це вид оренди, який, крім, власне оренди, включає у себе і продаж орендарю обладнання у кредит або фінансування будівництва та інших робіт.

Як орендодавці можуть виступати: 1) виробники техніки, обладнання або власники іншого майна; 2) універсальні лізингові компанії, які надають в оренду різноманітні види технічно складного обладнання; 3) спеціалізовані лізингові компанії, які працюють з одним видом товару або товарами однієї групи, запас яких зберігається на їхніх складах.

У фінансовій лізинговій операції зазвичай крім основних суб’єктів (лізингової компанії, орендарів, постачальників-виробників або продавців об’єктів оренди), задіяні й інші учасники:

• інвестори (пайовики, акціонери), які вклали капітал у створення та діяльність лізингової компанії;

• склад лізингової компанії, звідки об’єкти оренди поставляються орендарям і туди ж вони повертаються після закінчення строку оренди;

• посередники, які шукають орендарів; в залежності від умов укладених з ними угод вони можуть підписувати лізингові угоди від свого імені та за рахунок лізингової компанії;

• страхова компанія, в якій лізингова компанія може застрахувати на свою користь майно, яке здане в оренду, транспортні ризики при поставках майна орендарям, себе від фінансових ризиків при виконанні лізингових операцій;

• банк, який здійснює додаткове фінансування лізингових операцій;

• фірма, яка ремонтує та здійснює реновацію об’єктів, які були в оренді та повернені;

• збутовий посередник, який реалізує на ринку повернені об’єкти оренди з попереднім ремонтом та реновацією або без них, з якими укладаються відповідні угоди:

• тристороння угода про фінансовий лізинг між лізинговою компанією, лізингоотримувачем та постачальником об’єкта лізингу;

• контракт купівлі-продажу на придбання лізинговою компанією у постачальника (виробника) об’єкта лізингу, який є частиною вищезгаданої тристоронньої угоди;

• кредитний договір лізингової компанії з банком на фінансування придбання лізинговою компанією об’єкта лізингу;

• договори страхування лізинговою компанією ризиків, які пов’язані із лізинговою операцією;

• договір між лізинговою компанією та фірмою, яка здійснює технічний сервіс об’єкта лізингу.

Угода з універсальною лізинговою компанією є найбільш комплексною. Зовнішньоекономічна операція починається з того, що орендар сам вибирає необхідне йому обладнання з певними технічними характеристиками (1), повідомляє потенційного постачальника (виробника обладнання або торгову фірму) про свій намір замовити дане обладнання через посередництво конкретної лізингової компанії (2). Фірма-постачальник складає бланк замовлення на дане обладнання та висилає його орендарю (3). Одночасно орендар звертається до лізингової компанії із запитом про можливість отримання даного обладнання в оренду, додавши при цьому документи про свій фінансовий стан та рахунок-проформу на це обладнання (4). Лізингова компанія, прийнявши позитивне рішення, письмово повідомляє про це орендаря, додаючи загальні умови лізингової угоди (5), і одночасно лізингова компанія інформує постачальника обладнання про те, що вона має намір придбати у нього дане обладнання (6). Орендар, ознайомившись із загальними умовами лізингової угоди, надсилає лізинговій компанії лист із підтвердженням-зобов’язанням, підписаним екземпляром загальних умов угоди (або між лізинговою компанією та орендарем укладається лізингова угода) та завізованим бланком замовлення на обладнання (7). Отримавши ці документи, лізингова компанія підписує бланк замовлення та надсилає його постачальнику обладнання (або укладає з ним контракт купівлі-продажу) (8). Фірма-постачальник відвантажує обладнання на адресу орендаря, який організовує його прийняття (9). Постачальник та орендар підписують протокол про поставку та прийняття (10) і направляють його лізинговій компанії (11). Отримавши протокол, лізингова компанія оплачує вартість обладнання фірмі-постачальнику (12). Часто лізингова компанія тільки фінансує угоду з оренди обладнання, причому на гроші, які вона одержала в кредит у банку; після надходження платежів за оренду від орендаря лізингова компанія повертає банку кредит. Обов’язки з гарантійного ремонту обладнання та техобслуговування покладаються на постачальника обладнання.

Угода зі спеціалізованою лізинговою компанією укладається набагато простіше: лізингова компанія на свій вибір закуповує товари у виробників (1), утворює складські запаси (2) та здає ці товари в оренду від свого імені (3). У цьому разі лізингова компанія сама займається техобслуговуванням техніки, укладає угоди страхування техніки, надає інші послуги за погодженням з орендарем; вона купує у постачальників обладнання у кредит або на кредит, який отримала від банку чи іншого інвестора.

6. Роль транспорту в МЕВ. Види міжнародних сполучень. Міжнародні перевезення. Міжконтинентальні та внутрішньоконтинентальні перевезення вантажів. Фактори вибору транспорту для міжнародних перевезень. Міжнародні пасажирські сполучення.

Міжнародні транспортні послуги — це послуги всіх видів транспорту, які забезпечують переміщення товарів (вантажів) та людей (пасажирів) між двома чи більше країнами, та які надаються резидентами однієї країни резидентам іншої країни.

Залежно від виду транспорту, що використовується для перевезень, розрізняють морські, річкові, повітряні, трубопровідні, космічні, залізничні та автомобільні сполучення. Міжнародні сполучення бувають прямі і комбіновані. Прямі міжнародні сполучення обслуговує один вид транспорту, а комбіновані — послідовно два або декілька видів транспорту.

Найбільш універсальним і ефективним засобом транспортування великих обсягів товарів (вантажів) є морський транспорт. Його частка становить близько 80 % від загального обсягу міжнародних перевезень.

У міжнародних пасажирських перевезеннях лідирує повітряний транспорт, який забезпечує перевагу у швидкості перевезень.

Все більше застосування у міжнародних перевезеннях знаходить пан’європейська транспортна система з використанням мультимодальних перевезень — перевезень, коли переміщаються модулі (вантаж пакується в контейнери, в пакети на піддонах і трейлерах).

Міжнародний транспорт – послуги різних видів транспорту, що надаються резидентами однієї країни резидентам іншої країни. Транспорт у міжнародних зв’язках забезпечує перевезення вантажів і пасажирів між країнами, тобто створює транспортні послуги й використовується в міжнародних сполученнях.

Види транспорту: водний, повітряний, наземний, трубопровідний,

космічний.

Сегменти ринку транспортних послуг:

• внутрішні регулярні перевезення (із виділенням місцевих);

• міжнародні регулярні перевезення;

• нерегулярні перевезення (міжнародні, внутрішні);

• перевезення, згруповані за державами, регіонами, підрегіонами,

• парами міст (аеропортів);

• за структурним складом пасажирів.

Етапи міжнародного перевезення вантажу

• територією країни-експортера;

• транзитною або морською ділянкою;

• територією країни-експортера.

Суб’єкти міжнародних транспортних відносин

• Перевізник – укладає контракт на перевезення товару та здійснює перевезення.

• Експедитор (фрахтовий агент, комісіонер, брокер) – організує перевезення вантажів перевізниками та супроводжує вантажі.

• Стивідор – оператор вантажних терміналів.

Особливості розвитку міжнародного транспорту

• Наслідком роботи транспорту є не новий продукт, а певний корисний ефект, що полягає в переміщенні або зміні переміщення вантажів і пасажирів.

• Використовується не сировина, а засоби виробництва й допоміжні матеріали.

• Своєю діяльністю продовжує виробничий процес.

• Пов’язаний із усіма галузями національного господарства.

• Характерне лінійне розміщення.

• Прискорює соціально-економічний розвиток.

• Зумовлює розміщення окремих галузей виробництва.

• Транспортні витрати враховують у загальних витратах виробництва

• двічі: а) на стадії виробництва; б) на стадії обороту.

Фактори вибору транспорту для міжнародних сполучень

1. Державно-політичні:

• характер взаємовідносин держав, уключаючи країни, через які перевезення йдуть транзитом;

• нормативно-правове регулювання транспорту;

• державна підтримка національних перевізників і заходи обмеження стосовно іноземних перевізників;

• історичні умови формування транспортної мережі;

• військові й соціальні конфлікти.

2. Природно-географічні:

• природні та кліматичні особливості країн і регіонів, уключаючи розміри території, імовірність стихійних лих і погодних умов;

• метеорологічний стан;

• екологічний вплив засобів транспорту на навколишнє середовище;

• сезонність перевезень.

3. Технічні й експлуатаційні характеристики транспортних засобів:

• рівень НТП на окремих видах транспорту;

• безпека та надійність роботи технічних засобів транспорту;

• собівартість транспортування;

• швидкість доставки;

• рівень навігаційного забезпечення;

• можливість регулярного (неперервного) або іноді, навпаки, спеціального (чартерного) транспортного обслуговування;

• можливість і необхідність відповідної підготовки транспортних комунікацій;

• відповідність умов транспортування транспортним характеристикам товару.

4. Торговельно-економічні:

• рівень і темпи розвитку країн і регіонів;

• стан загальної ринкової кон’юнктури;

• стан ринкової кон’юнктури на відповідному ринку транспортних послуг;

• стан платіжного та торгового балансу;

• стан валютних ринків;

• особливості цінової (тарифної) політики, розміри пільг, знижки;

• грошові й розрахунково-кредитні відносини;

• рівень інформаційного (у тому числі рекламного) забезпечення перевізників і їхніх клієнтів;

• рівень розвитку, характер і форми посередництва в міжнародних транспортних операціях.

Чартер – договір фрахтування, який укладається між фрахтівником і фрахтувальником.

Фрахтівник – особа, яка уклала договір морського (повітряного) перевезення з умовою надання для морського перевезення вантажу всього судна, його частини або певних судових приміщень.

Фрахтувальник – перевізник або особа, яка від імені перевізника уклала договір морського (повітряного) перевезення.

Чартерне повітряне перевезення – перевезення, яке виконується на

підставі договору чартеру (фрахтування повітряного судна), за яким одна

сторона (фрахтівник) зобов’язується надати іншій стороні (фрахтувальнику) за платню всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення пасажирів, багажу, вантажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить чинному законодавству.

Коносамент – юридичний документ, що:

• підтверджує наявність договору перевезення,

• засвідчує прийняття вантажу до перевезення,

• містить обов’язок перевізника видати вантаж у пункті призначення вантажоотримувачу.

Види коносамента:

• іменний;

• на пред’явника;

• делевері-ордерний;

• прямий;

• наскрізний.

Види фрахтування суден

• Фрахтування на один рейс (voyage charter).

• Фрахтування на послідовні рейси (consecutive charter).

• Фрахтування за генеральним контрактом (general contract).

• Фрахтування судна на певний час – тайм-чартер (time- charter).

• Фрахтування судна без екіпажу – бербоут-чартер (bare-boat charter).

Міжнародні транспортні угоди

1. Морські перевезення:

Гаазькі правила про коносаменти (1924 р.).

Брюссельський протокол з перегляду Гаазьких правил про коносаменти (правила Гаага-Вісбі) (1968 р.) набрав чинності в 1978 р.

Конвенція ООН про морські перевезення вантажів (Гамбурзькі правила).

Європейська угода про найважливіші внутрішні водні шляхи міжнародного значення (1996 р.).

Європейська угода про міжнародні перевезення небезпечних вантажів внутрішніми водними шляхами (ВОПОГ).

2. Залізничні перевезення:

Бернська Конвенція про міжнародні залізничні перевезення (СОТIF, 1980 р.).

Міжурядова організація з міжнародних перевезень залізничним транспортом (ОТІФ).

Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення (1951 р.).

3. Автомобільні перевезення:

Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів (1956 р. діє в редакції 1978 р.).

Європейська угода про міжнародні автомобільні перевезення небезпечних вантажів (1968 р.).

Митна конвенція про міжнародні перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП, 1959 р., 1975 р. нова редакція, набула чинності в 1978 р.).

Європейська угода щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР).

Конвенція ООН з міжнародних змішаних перевезень вантажів (24.05.1980 р.).

4. Повітряні перевезення:

Конвенція про уніфікацію деяких правил, що стосуються міжнародних авіаперевезень (1929 р.).

Гаазький протокол (1955 р.).

Гватемальський протокол (1971 р.).

Монреальський протокол (1975 р.)

Гвадалахарська конвенція (1961 р.).

Міжнародні транспортні конвенції – міжнародні угоди, які визначають умови перевезення вантажів і пасажирів тими чи іншими видами транспорту

Міжнародні транспортні організації:

Організація співробітництва залізниць (ОСЗ).

Міжнародний союз залізниць (МСЗ).

Міжнародна авіаційна транспортна асоціація.

Європейської економічної комісії (ЄЕ) (ІАТА).

Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО).

Європейська Конференція Міністрів транспорту (ЄКМТ) .

Комітет з внутрішнього транспорту (КВТК) ООН.

Міжнародний союз автомобільного транспорту (МСАТ).

Міжнародна морська організація (ІМО).

Європейська конференція цивільної авіації (ЄКЦА).

Міжнародна організація морського супутникового зв’язку (ШМАРСАТ, 1978 р.).

Комітет із внутрішнього транспорту Європейської економічної комісії ООН.

Дунайська Комісія й інші.