5)Психічні розлади при соматичних неінфекційних та інфекційних хворобах, інтоксикаціях: причини, симптоми. Порушення психіки при сніДі, нейросифілісі.

Людський      організм  функціонує як складна цілісна     система, що включає окремі органи, частини тіла та психічну сферу.      Психічна та морфологі на складові    людського    тіла є взаємозв’язані та взаємозалежні і в здоровому, і в  хворому організмі.      Будь-яка хвороба, навіть якщо вона не супроводжується патопсихологічними змінами в головному мозку, обов’язково змінює психіку хворого. Такі зміни мають складний характер і включають індивідуальну реакцію на хворобу, реакцію суспільства на хвору людину, особливо при важких чи небезпечних   хворобах.      Порушення, які відбуваються в результаті розвитку соматичної хвороби, супроводжуюся змінами нервової інервації, віскеро-церебральної рівноваги, що складає      фізіологічний   механізм     відхилень    в психічній  діяльності.      Реакція хворої людини на свою хворобу залежить від гостроти, важкості захворювання, матеріального стану, характеру особистості, відношення до хворого його   родичів, медичних працівників.      Існують різноманітні варіанти відношення особистості до хвороби: астенодепресивний, психастенічний, іпохондричний, істеричний, ейфоричний, тривожний, нав’язливий.      При астенодепресивному варіанті хвора людина незалежно від соматичного діагнозу подразлива, дратівлива, тривожна, настрій знижений, є розлади сну.      Психастенічний варіант характеризується очікуванням тяжких наслідків хвороби, невпевненістю, вимогами бстежень   багатьох   спеціалістів,   перебільшенням симтомів хвороби.      Іпохондричний варіант проявляється переконаністю хворого, що в нього є важке захворювання, що спричиняє тривогу, неспокій.      При істеричному варіанті хворі вимагають до себе надмірної  уваги, звинувачують безпричинно     рідних,  медичних працівників у нерозумінні, недостатньому співчутті до їх страждань.      Тривожний розлад при соматичних хворобах виникає як природна реакція організму на недугу. Але в деяких випадках страх, тривога неспокій, емоційна нестійкість можуть виникати при захворюваннях, що не є тяжкими і не існує загрози життю людини – тобто такий страх є ї невмотивованим. Найчастішими фобіями (страхами) є страх смерті, страх важкої невиліковної хвороби.      Нав’язливий варіант психічного розладу характеризується постійними думками хворої людини про тяжку хворобу, невиліковність, недугу, думка про важкість    прогнозу, недовіра, підозріливість до дій медичних працівників.      Ейфоричний вид психічних розладів полягає у нехтуванні соматичною хворобою, відмові  від обстежень.      Вище перераховані       психічні    розлади    при соматичних    хворобах торкаються сфер емоцій, настрою, поведінки. Але при ряді захворювань можливі розлади свідомості, сприйняття ,уявлення, мислення, пам’яті, інтелекту Так, при інфекційних захворюваннях з високою температурою тіла, хворобах центральної нервової системи можуть виникати порушення свідомості, марення; у осіб похилого віку внаслідок атеросклерозу судин головного мозку нерідко зустрічаються зниження пам’яті, інтелекту, уваги, мислення.      Найпоширенішими     хворобами  серед населення є серцево-судинні  захворювання. Вони  найчастіше  призводять до смерті та інвалідності. Вирішальну роль  в розвитку серцево-судинних   захворювань відіграють   негативні емоції,  постійні    стреси.      Виникнення   болю  в грудній   клітці зліва   викликає  у більшості  людей страх хвороби серця, депресію, безсоння.      При  гіпертонічній  хворобі   частина хворих  відчуває  тривогу, нестійкість  настрою,  постійну  напругу, переживання   за своє здоров’я.  У хворих,  які  тривалий  час   хворіють  гіпертонічною хворобою, може  виникнути   чіткий   психопатологічний симптомокомплекс, який проявляється порушенням   пам’яті, уваги,  настрою, сну.      Виражені психічні розлади можуть  виникати при гострих (вперше виявлених) хворобах: стенокардії, інфаркті міокарду.   Вони спричинені несподіваністю. Розвивається страх смерті,  пригніченість або збудливість,   безпорадність. Можливі   також короткочасні ілюзії,  галюцинації.      Особливе  місце розлади психіки   та поведінки   займає    при  ендокринних  захворюваннях:   діабеті,  хворобах   щитовидної залози  та  інших.    Такі  психічні   порушення   називаються  психоендокринним  синдромом  з   характерними   симптомами  збудливості,   нетерплячості, пошуками  правди  в виді  скарг  в   різні  інстанції,  підвищеного настрою або тужливості, порушенням   сну.      Практично у всіх хворих  онкологічними   захворюваннями   є психічні  розлади,  які  проявляються   в більшості    важким тривожно-депресивним симптомом з  передчуттям   майбутньої   катастрофи, неминучої смерті.      Серед  онкохворих   є  частина осіб, які не вірять  у діагноз, відмовляються   від обстеження  та лікування.      Відношення   до свого здоров’я   залежить    від  структури особистості: її характеру, інтелекту,   мислення,  віку,   освіти,  професії.         Є  група людей, яка стидається   своїм хворобливим станом, вимагає від лікарів конфіденційності   відомостей про свою хворобу, хоча внутрішньо боїться важчої соматичної хвороби. Це  стан «втечі в хворобу»  з проявами депресії, замкнутості, безсоння.      При наявності психічних розладів у  осіб   з  соматичними   захворюваннями лікуючі лікарі призначають консультації лікаря-психіатра  з метою комплексного лікування  хвороби, швидшого одужання   пацієнта.

Психічні порушення. Серед розвиваються при Спиде психічних розладів виділяють психічні розлади, пов'язані з реакцією особистості на факт захворювання Спидом, і психічні розлади в результаті органічної поразки головного мозку. Реакція на хворобу проявляється по-різному й залежить не тільки від інтенсивності загрози життю, але й від природи індивідуальної біологічної відповідної реакції. У кожному разі факт наявності невиліковного захворювання є видом вираженого психологічного стресу. Першою психологічною проблемою, з якої зіштовхуються хворі Спидом, є їхня соціальна ізоляція. У них розпадаються родини, від них відмовляються родичі й друзі, їх часто необґрунтовано звільняють із роботи. Навіть у лікарні в спеціалізованому відділенні вони почувають "стіну" між собою й навколишніми: лікарі й медичний персонал розмовляють із ними на відстані витягнутої руки, намагаються до них не доторкатися, іноді відверто виражають їм свою бридливість, відмовляються виконувати необхідні їм медичні маніпуляції. Незважаючи на наявність у багатьох країнах законів, що захищають хворих Спидом, на практиці вони не виконуються. Особливо тяжке положення Вич-инфицированных дітей. Їх виключають зі шкіл, позбавляють спілкування з однолітками. Все це викликає у хворих Спидом негативну реакцію, приводить до розвитку реактивних психічних розладів і може обумовлювати здійснення ними різних асоціальних учинків. Психологічний стрес від наявності невиліковного захворювання, внутрісімейні, интерперсональные й соціальні проблеми при наявності у хворих різної виразності неврологічних і психічних порушень надзвичайно ускладнюють їхнє життя. Саме із цим зв'язують високу частоту суїцидів серед них.

Прогноз сифілісу мозку залежить від стадії сифілітичної інфекції й від форми сифілітичної поразки мозку. Своєчасне й адекватне лікування може приводити до значного поліпшення психічного й неврологічного стану хворого з поверненням його до праці, можливо навіть практично повне видужання.

Судово-психіатрична оцінка осіб із сифілісом мозку багато в чому визначається особливостями й глибиною наявних психічних розладів. При незначних психічних порушеннях, що обмежуються рамками психоорганического зниження особистості, неврастенічними або неврастеноподобными розладами, що не роблять впливу на можливість цих осіб повною мірою усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними, ці особи зізнаються осудними й підлягають кримінальній відповідальності. Однак у зв'язку з наявністю в них сифілітичного процесу вони мають потребу в проведенні специфічної терапії в медсанчастині слідчого ізолятора й у місцях позбавлення волі у випадку осуду.

При органічному слабоумстві, при наявності у хворих повторюваних або затяжних психотических станів ці особи зізнаються несамовитими у відношенні інкримінованого їм діяння. Экскуль-пация обов'язкова й при вираженому интеллектуально-мнестическом зниженні, а також при виявленні гострого психотического стану в період, що ставиться до здійснення інкримінованого даній особі діяння.

У випадках розвитку сифілісу мозку після здійснення злочину або в місцях позбавлення волі дана особа підлягає лікуванню в медичних установах СИЗО й місць позбавлення волі. Якщо незважаючи на своєчасне й адекватне лікування, захворювання приймає злокачественно-прогредиентное плин з поглибленням психоорганических розладів і розвитком протрагированных психотических станів, правомірне питання про звільнення засудженого від подальшого відбування покарання.