2.6. Сільськогосподарські товари

Господарчі товари, що використовуються в сільській місцевості, мають свою специфіку та призначені, насамперед, для оброблення землі. Останніми роками змінилася структура основних фондів, що потягло за собою підвищення частки активних засобів виробництва: силових та робочих машин, обладнання, механізованих засобів. Великі раніше господарс­тва, на балансі яких знаходився чималий парк сільськогосподарської техніки, розпалися на дрібні та середні фермерські господарства з відповідно зменшеною кількістю обладнання в кожному. Відсутність централізованих майстерень з ремонту підвищує попит на інструменти та допоміжні товари. Класичним залишається інструмент для оброблення землі в домашньому господарстві: заступи, сапки, вила, граблі і т.п.

3. Товарознавча характеристика неметалевих мінеральних виробів

Скло – це сплав, що складається із силікатів металів (в основному лужних та лужноземельних ) та кремнезему і має аморфний стан. Склу та іншим речовинам, що знаходяться в аморфному стані, притаманні такі властивості:

- відсутність суворо визначеної температури плавлення. Скло поступово розм'якає і досить плавно переходить в рідкий стан;

• ізотропність. Властивості скла, на відміну від кришталевих речовин, однакові в усіх напрямках;

• відсутність спайності. При розколюванні скло створює раковистий злом.

Найбільш характерними властивостями скла вважається його прозорість, термостійкість, хімічна стійкість та міцність.

Залежно від фізико-механічних і хімічних властивостей скло класифікують за призначенням таким чином:

• скло для виготовлення виробів побутового призначення (склянки, рюмки, графини тощо);

• склотара (бутилі, консервні банки, пляшки, аптекарська і парфумерна тара тощо);

• скло для виготовлення виробів технічного призначення (електроізолятори, водомірне скло, лабораторний посуд, оптика, електролампи, світлофільтри тощо);

• скло для виготовлення виробів будівельного призначення (віконне, дзеркальне, вітринне, армоване, візерунчасте; склоблоки, склотруби, скловолокно, склотканина тощо) .

Крім того, скло як матеріал широко використовують для виготовлення художніх виробів та імітації дорогоцінного каміння.

3.1. Сировина для вироблення скла та технологічна схема його отримання.

Сировина для отримання скла поділяється на основну та допоміжну.

Основою створення скла є кремнезем (кварцовий пісок ЗіОг), вміст якого від 60 до 80% . Решту становлять у різних частках: сульфат натрію, сода, поташ, бура, крейда, свинцевий сурик, барит тощо. Як кислотний компонент у скло додають борний ангідрид В₂О₃. Окис калію (К₂О) вводять до складу скломаси за допомогою поташу, який підвищує прозорість і додає блиск. Окис кальцію СаО додає склу хімічної стійкості.

Допоміжними сировинними матеріалами є: барвники, окислювачі, обезбарвлювала, відновлювачі, глушники, освітлювачі.

Одержання скла включає підготовку сировини, складання шихти та варку. Підготовка складається із збагачення піску, а саме його промивки, електромагнітної сепарації, іноді хімічної обробки. Шихта – це однорідна суміш точно дозованих у певному співвідношенні попередньо підготовлених сировинних матеріалів.

Варка скла складається з декількох етапів: 1) силікатостворення (шихта перетворюється в опалену масу, яка називається фриттою при температурі у печі 800-900°С); 2) склостворення (фритта від температури 800-900°С до 1150-1200°С перетворюється у скломасу); 3) освітлювання або дегазація скломаси (повністю вилучаються газоповітряні включення, які не розчинилися при температурі 1200-1500°С); 4) гомогенізація (повне вирівнювання всього розплаву за складом і властивостями. Найвища температура варки при 1450-1500°С). За технологією варки останній момент до отримання в'язкого стану скла є охолодження до температури 200-300°С.

Скло варять у скловарних печах, переважно безперервним способом.