Тема 2. Доставка та зберігання технічних ресурсів

1. Форми закупівель ТМР

2. Доставка ТМР

3. Методи доставки МТР

4. Раціональне зберігання та використання ресурсів

1. Форми закупівель матеріально-технічних ресурсів

Існуюча на сьогодні система матеріально-технічного забезпечення підпри­ємства має такі форми:

1. індивідуальні господарські прямі зв'язки;

2. оптове придбання матеріалів та ресурсів;

3. користування товарними ринками;

4. придбання матеріалів та ресурсів на ярмарках, виставках-продажах, аук­ціонах;

5)оренда обладнання;

6. бартерні угоди;

7. використання ринків вторинних, матеріалів, сировини, засобів виробництва .

Економічні відносини між підприємствами регламентуються системою договорів. Договір містить зобов'язання постачальника передати продук­цію відповідної якості у визначений термін замовнику, а останній - у свою чергу прийняти її та оплатити за погодженими з постачальником цінами. У договорах з поставок зазначаються обсяги, асортимент, якість, вартість продукції, яка постачається, умови постачання, різновид упаковки, форма розрахунків та санкції за порушення умов договорів.

Усі витрати з відшкодування збитків покривають за рахунок прибутків і відносять до результатів господарської діяльності підприємств, що пору­шили умови договору. Вагому роль у зміцненні постачання матеріалів на підприємство відіграють прямі довгострокові зв'язки. Іноді їх називають п'ятим Р (партнер) до сукупності чотирьох Р комплек­су маркетингу.

Поліпшення організації постачання вимагає налагодження прямих три­валих господарчих зв'язків, які мають поступово зайняти провідне місце при постачанні продукції, що споживається стабільно у великих кількостях під­приємствами з масовим та великосерійним виробництвом. Прямі тривалі зв'язки створюють гнучкіші умови постачання та збуту, скорочують виробни­чі запаси у споживачів, зменшують терміни доставки засобів виробництва від постачальника внаслідок ліквідації проміжних операцій, пов'язаних з додат­ковим складуванням та навантажувально-розвантажувальними роботами, сприяють зміцненню взаємних фінансових розрахунків шляхом впровадження раціональної системи документообігу. Постачальник і покупець разом за­ймаються підвищенням ефективності використання матеріальних ресурсів на основі перспективних замовлень покупця. У часи адміністративно-команд­ної економіки прямі зв'язки були домінуючими. У 70-х роках минулого століття за цими зв'язками поставлялося майже 20% загального обсягу виробництва _Прокату чорних металів, 50% кольорових металів, 30% цементу, 24% хімічної продукції та інших виробів. Але суттєва відмінність полягає в тому, що на той час такі зв'язки встановлювалися сило­міць а нині їх необхідність визначає взаємовигідна доцільність.

При встановленні прямих тривалих договорів на постачання матеріалів повинні ретельно враховуватись такі чинники: розташування підприємств, ступінь спеціалізації виробництва, техніко-економічні особливості обладнання, якість продукції, реальні можливості постачання продукції в необхідному обсязі» транспортні витрати.

Суттєву роль у розвитку матеріально-технічного постачання відіграє роз­ширення засобів оптової торгівлі для виробничого використання. Вона базується на збутовій сфері торгових фірм, торгових домів, а також філіалах та відділах промислових фірм, що є сполучною ланкою між виробником і торгівлею уроздріб. Підприємство може купувати великі і малі партії пев­них матеріалів чи ресурсів планово - як за попередніми заявками, так і за терміновими, або випадково.

Типовим представником товарного ринку є товарна біржа. Це комер­ційне підприємство являє собою регулярно функціонуючий ринок товарів, на якому здійснюються оптові угоди купівлі за зразками та стандартами на основі попередньої біржевої експертизи. До функцій бірж входить: облік операцій, інформаційне обслуговування, розрахункові послуги, реєстрація цін продавця і покупця та ін. Система матеріально-технічного постачання ви­користовує як публічні, так і приватні біржі. Діяльність публічних бірж регулюється державним законодавством, а угоди можуть укладати всі ба­жаючі. Приватні біржі організуються у вигляді акціонерних компаній та закритих корпорацій. Угоди на таких біржах укладаються тільки їх члена­ми. Крім того, товарні за характером біржі поділяються на універсальні та спеціалізовані.

Торговельно-промислова виставка - це комерційне підприємство, що поєднує виставку досягнень однієї чи кількох країн в одній або декількох галузях науки і техніки з укладанням комерційних угод за поданими зраз­ками. Система матеріально-технічного постачання частіше використовує так звані торгові центри і постійні виставки, але іноді користуються також короткостроковими і пересувними з невеликими термінами проведення. Ярмарок теж використовується з метою встановлення ділових контактів та Укладання договорів. Це періодично діючий в одному й тому самому місті ринок. Ярмарки та виставки бувають як національними, так і міжнародни­ми. Фірми, що продають продукцію на аукціонах, як правило, спеціалізують­ся на товарах певних видів. Таким чином підприємствами-споживачами здебільшого використовуються продукція тваринного та рослинного походження, тобто така, загальновироблена кількість якої значною мірою залежить від природних умов. Аукціонні товари сортуються в однакові за якістю партії (лоти). Схожі за якістю лоти групуються в більші партії (стринги). Від кожного лоту та стрингу споживач одержує зразок (там само).

Лізинг є довгостроковою орендою технічних засобів виробництва, умови якої відображено у відповідному (лізинговому) договорі. Ця форма матері­ально-технічного забезпечення підприємства не потребує виділення значних коштів. На початковому етапі модернізації чи організації нового виробни­цтва всі витрати несе лізингова компанія. На жаль, нерідко підприємці не можуть оцінити, яке саме обладнання як предмет лізингу зможе не тільки дати прибуток під час лізингового договору, а й надалі даватиме змогу виро­бляти конкурентоспроможну продукцію. Саме тому лізинг ще не діє як ін­струмент активного матеріально-технічного постачання промислового під­приємства.

На відміну від лізингу, що є перспективною формою матеріально-техніч­ного постачання, бартерні угоди, порівняно з серединою 90-х років минулого століття, коли обсяги постачання за ними на деяких промислових підприєм­ствах сягали 80%, поступово втрачають свою частку в системі матеріально-технічного забезпечення. Бартерна угода - це безвалютний та безготівко­вий, але попередньо оцінений, збалансований і оформлений єдиним догово­ром обмін товарами. Оцінка товару здійснюється з метою створення відповід­них страхових сум, можливостей подання претензій та застосування санкцій у випадках нееквівалентного обміну, а також для митного обліку. Умовою еквівалентності товарообігу є обмін продукції за договірними цінами. Розра­хунки за взаємними претензіями при бартерних операціях здійснюються, як правило, додатковою поставкою або зменшенням поставки певного товару.

Усі етапи процесу постачання знаходять своє відображення в перегово­рах, що завершуються підписанням договорів (контрактів) про постачання на підприємство того чи іншого виду матеріальних ресурсів. Професійно підготовлений менеджер знає, що більшість вдалих продажів, виконаних на сучасному рівні, включають в себе переговори, оскільки продаж за єдиним пунктом, однією ціною та з єдиною датою доставки майже не зустрічається. Через це, після того як зроблена пропозиція, доводиться вести переговори.

Підготовка та проведення переговорів - один із найскладніших етапів закупівлі необхідної для промислового підприємства продукції. З одного боку, це результат досить складної роботи з вивчення кон'юнктури відповід­ного ринку, мотивації споживачів, що постійно змінюється, а з іншого - він вимагає певних знань у сфері бізнес-спілкування, досвіду та вміння безпосе­редньо вести переговори. .

Мета будь-яких переговорів - узгодження та реалізація інтересів кож­ного з його суб'єктів. Насамперед це надійна гарантія встановлення тривалих _партнерських взаємовигідних стосунків, оскільки кожний з учасників пере­говорів має свій економічний інтерес. Основним механізмом визначення своїх інтересів є маркетингові дослідження ринку, у ході яких виявляються цільові сегменти, визначаються мотивації споживачів і врешті-решт вироб­ляється ринкова стратегія. Зрозуміло, що цілі виробника _та споживача ніколи не збігатимуться повністю. Завжди існуватиме коло розбіжностей, яке необхідно мінімізувати для прийняття рішення, що задо­вольнятиме всіх суб'єктів переговорів. Стратегія поведінки суб'єктів пере­говорів на промисловому ринку особлива:

• необхідну продукцію закуповують професіонали;

• дуже рідко рішення про закупівлю приймаються окремими особами;

• на прийняття рішень про докупівлю впливає місія підприємства та поточні цілі;

• на прийняття рішень про закупівлю впливають окремі групи керівників підприємства, комплекс зовнішніх факторів і т.ін.

Тому менеджер служб постачання підприємства повинен глибоко розумі­ти інтереси, які мають на меті різні структурні підрозділи, та під час перегово­рів враховувати їх. Продавці-професіонали завжди зважають на повторну угоду та можливість нових контактів. Для довгочасних стосунків дуже важ­ливо створити оточення максимальної взаємної довіри. Якщо компанія об­межує можливості менеджера у сфері проведення переговорів, то в нього ви­никає можливість повніше продемонструвати свої професійні здібності.