2. Визначення оптимальної величини партії закупки матеріальних ресурсів

До матеріальних запасів у сфері виробництва відносять виробничі запаси матеріалів та незавершене виробництво. Оскільки продукція від постачаль­ника до споживача надходить, як правило, періодично, а споживається в процесі виробництва безперервно, для забезпечення безперебійної роботи кожне підприємство повинно мати певні запаси необхідних йому матеріаль­них ресурсів, розміри яких мають бути достатніми для безперебійного про­цесу виробництва і одночасно мінімальними. Тобто ви­робничий запас - це обсяг запасів матеріальних ресурсів, що забезпечує без­перервність виробничого процесу.

Необхідність створення запасів сировини, матеріалів, напівфабрикатів та комплектуючих виробів зумовлена розбіжностями розмірів партій та інтер­валів поставки з розмірами та інтервалами їх запуску у виробництво на підприємствах-споживачах. Для планування запасів матеріальних ресурсів та контролю за їх фактичним залишком у підприємств-споживачів розро­бляються норми виробничих запасів, у підприємств-постачальників - норми збутових запасів.

Норма виробничого запасу - це середній упродовж року запас кожного виду сировини та матеріалів, що приймається як перехідний запас на кінець наступного року. Норма виробничого запасу вимірюється кількістю днів се­редньодобового споживання ресурсу даного виду. До виробничих запасів від­носять ресурси, які надійшли до споживача, але ще не підлягали обробці.

Норма збутового запасу матеріалів у вигляді готової продукції у підприємств-постачальників характеризує мінімальну кількість вироблюваної ними продукції кожного виду, яка забезпечує безперебійне виконання дого­ворів поставок. Ця норма вимірюється у днях середньодобового обсягу ви­робництва продукції.

Виробничий запас з кожного виду матеріалів за походженням, призна­ченням, залежно від факторів, що визначають його абсолютні та відносні розміри, поділяється на поточний, страховий, підготовчий та сезонний.

Поточний запас - основна частина виробничого запасу, що систематично витрачається у виробництві між двома черговими поставками матеріалів. Його величина залежить від трьох факторів — величини щоденного спожи­вання; ступеню рівномірності споживання, часу між двома послідовними по­ставками. Максимальний поточний запас визначається за формулою:

де М_доб - середньодобова витрата матеріалу; Т _пост - період між двома суміжни­ми поставками.

Страховий запас забезпечує безперебійність виробництва у випадку за­тримання в надходженні чергової партії матеріалів. Величина страхового запасу визначається за формулою:

де Т_{тер -} термінового поновлення запасу в днях з урахуванням часу на офор­млення документів, навантаження, транспортування, розвантаження та склад­ські операції.

Необхідність у підготовчому запасі матеріалів виникає при здійсненні підготовчих операцій (розвантаження, прийомка, сортування, очищення, прав­ка, рихтовка, сушіння, ферментація та ін.) для підготовки надісланих поста­чальниками матеріалів та передачі їх у виробництво. Величина підготовчо­го запасу може бути обчислена за формулою:

,

- сума часу на всі підготовчі операції, передбачені технологічним про­цесом.

Сезонний запас пов'язаний з нерівномірністю постачання та виробництва тієї чи іншої продукції залежно від сезонних коливань їх обсягів.

Виробничий запас є сумою поточного, страхового, підготовчого та сезонного запасів.

В умовах переходу до ринкових відносин єдині системи нормативів удо­сконалення матеріально-технічної бази втрачають своє колишнє значення. Кожний суб'єкт господарювання самостійно оцінює конкретну ситуацію та приймає рішення. Як показує світовий досвід, лідерство в конкурентній бо­ротьбі здобуває сьогодні той, хто компетентний в галузі логістики та володіє методами логістики.

Мета логістичної діяльності вважається досягнутою, якщо певний то­вар необхідної якості в необхідній кількості доставлено в необхідне місце з мінімальними витратами. З іншого боку, одним із найважливіших за­вдань матеріально-технічного постачання є підтримання товарно-матері­альних запасів на такому рівні, який дозволяє при мінімумі витрат забез­печити безперебійне виконання виробничої програми. Звідси виникає по­няття оптимального обсягу замовлень - кількості товару, що при безпере­бійній роботі підприємства та регулярному замовленні забезпечує мініма­льні витрати на них та зберігання запасів. Витрати на зберігання запасів складаються з їх технічної обробки та складування. При збільшенні кількості одиниць у кожному замовленні підвищуються складські витра­ти. Тобто витрати на складування та зберігання запасів максимальні тоді коли річні потреби задовольняються за одне замовлення. Крім того, вели­кі партії матеріалів та сировини, як правило, призводять до ілюзорного заниження собівартості з усіма «податковими» наслідками, уповільнення обігу оборотних коштів з подальшими негативними наслідками для фі­нансової стійкості підприємства. При замовленні ресурсів меншими пар­тіями, витрати на зберігання зменшуватимуться.

Зважаючи на це, для окремого споживача підприємству доцільно визна­чити оптимальний розмір виконання замовлення (О) за формулою

,

де А - витрати на поставку одиниці замовленої продукції, ум. од.; N - річна потреба в товарі, що замовляють, шт,; і - витрати на зберігання одиниці това­ру, ум. од./шт. Після цього розраховується інтервал між виконанням замов­лень J у днях:

.