Поняття основні етапи розвитку дипломатичного протоколу

 У вітчизняній і зарубіжній літературі трапляється багато визначень поняття «протокол», здебільшого у вигляді словосполу­чення «диплома­тичний протокол». Найбільш докладне визначення поняття дає Українська дипломатична енциклопедія: Дипломатичний протокол – сукупність загальноприйнятих норм, правил, традицій і умовностей, яких дотримуються уряди, державні установи, відомства закордонних справ, дипломатичні представництва, місії та представництва при МО, офіційні особи та члени їх родин у міжнародному спілкуванні. Норми дипломатичного протоколу за своєю суттю є універ­сальними.  Вони ґрунтуються на принципі «міжнарод­ної ввічливості», який передбачає шанобливе й поважне ставлення до всього, що символізує і представляє державу. Загальновизнаним принципом міждержавних відносин є принцип вза­ємності, відповідно до якого держави повинні будувати відносини між собою на взаємовигідній, рівноправній основі, з урахуванням законних інтересів іншої сторони. Дипломатичний протокол слід розглядати не лише як кодекс міжна­родної ввічливості, але і як важливий тонкий політичний інструмент дипломатії, підпорядкований цілям і завданням зовнішньої політики. Історія дипломатії знає багато прикладів «протоколь­них демонстрацій», які використовувалися тією чи іншою стороною для реалізації певних зовнішньополітичних цілей. В історії людства, аж до початку нового часу, тобто до XIX ст., питанням церемоніалу надавалося велике значення. Часто в´їзди послів обставлялися з надзвичайною пиш­ністю . Але все це залишилось в минулому, хоча сам протокол продовжував існувати і отримав чіткі форми у спеціальних постановах Віденського (Віденський регламент, березень 1815 р.) та Аахенського (листопад 1818 р.) конгресів. Цими двома документами дипломати держав всього світу керувались протягом майже 150 років аж доки у квітні 1961 р. не була прийнята Віденська конвенція про дипломатичні відносини, що визначила дипломатичний протокол як процедуру визнання держав і встановлення дипломатичних відносин, призначення глав. дипломатичних представництв, їх акре­дитацію та початок діяльності.

В Україні ще за часів козацької держави дипломатична служба "належала до найбільш ефективно діючих державних структур". Український дипломатичний етикет часів Козаччини характеризувався швидкістю переговорного процесу. В 1917 році важливою складовою частиною державотворення стало започаткування власної дипломатичної служби для забезпечення повноправного входження України в систему міжнародних відносин, миру і стабільності, територіальної цілісності та соборності українських земель, захисту прав громадян України в усьому світі. У період між Першою та Другою світовими війнами українська дипломатія в еміграції для захисту українських прав активно використовувала Лігу Націй. Ситуація дещо змінилася після закінчення Другої світової війни. 1944 року створюється комісаріат у закордонних справах УРСР, який 1946 року реорганізовано у Міністерство закордонних справ. Україна стає членом ООН, бере участь у роботі багатьох міжнародних організацій, підписує міжнародні договори. 1957 року засновано постійне представництво УРСР при ООН.

Якісно новий етап в історії дипломатичної служби України ознаменувало проголошення 24 серпня 1991 року Верховною Радою України "Акта про незалежність України". Після грудневого референдуму 1991 року розпочався активний процес визнання України як незалежної держави і встановлення дипломатичних відносин. Сьогодні Україну визнали понад 150 держав світу, з абсолютною більшістю з них встановлено дипломатичні відносини.